Повний текст (pdf-файл, 1,8 Mb)

тоді маємо справу вже з діяльністю третього порядку (оригінал –
російський переклад i – український переклад), коли на перекладача
"тисне" текст-посередник, його лексика, стилістика. Слідом за тим
приходить калькування невдач і успіхів ii . Найбільшою невдачею при
перекладі вірша Леся Українка вважала невідповідність метрикоритмічних
особливостей перекладу й оригіналу. Що це питання мало для
поетеси особливе значення, свідчить її лист від 27 жовтня 1892 р. до
Михайла Драгоманова з проханням порадити, чи доречно
використовувати римований вірш при перекладах пророчих книг Святого
письма, чи краще подати текст білим віршем 4 . Леся Українка у листі до
дядька від травня 1893 р. відверто висловила власну позицію
перекладача, дякуючи йому, що показав недоліки її перекладів творів
Г. Гейне: "Я сама завжди була проти лібералізму у справі перекладу, і
тільки брак техніки примушував мене уживати ліберальних способів" 5 .
Власне, зневажливе ставлення українських поетів до техніки вірша, на
думку поетеси, дуже шкодить рівню оригінальної поетичної творчості
українських авторів. І засобом наближення до кращих взірців
європейської практики віршування можуть стати саме переклади, як
зазначала Леся Українка в листі до Михайла Драгоманова від
15 березня 1892 р.: "Українським же поетам слід би на який час
заборонити писати національно-патріотичні вірші, то може вони б
скоріше версифікації навчились, примушені до того лірикою та
перекладами, а то вони найбільше надіються на патріотизм своїх читців,
а не на власну рифму та розмір" 6 iii .
i Російський переклад беремо тільки з тієї причини, що найчастіше українці послуговуються
саме ним, часто не помічаючи небезпек перекладу з близької мови (калькування фраз
усупереч властивим українській мові нормам). На його місце можна постави будь-яку іншу
мову й отримати той самий механізм діяльності третього порядку. Щоправда, міра впливу
іншого посередника може виявитися меншою, порівняно з російським (в силу політикоідеологічних
та історичних обставин). Адже, щоб "текст-посередник" впливав достатньо
сильно, перекладач має вільно володіти мовою, якою він написаний (як мінімум), ґрунтовно
знати культуру народу та його історію.
ii
Успіхи одного перекладу можуть бути невдачами іншого за умови бездумного
перенесення. При перекладі годі уникнути визначальної ролі мовного фактору, що
істотно зростає, коли йдеться про текст віршовий. І тому відносний демократизм Лесі
Українки щодо прозових творів змінюється тут крайньою категоричністю.
iii
Пишучи до М. Павлика, Леся Українка зазначає, що галицькі поети "размером
пренебрегают и рифму презирают" 7 . З цієї зауваги чудово видно, якого значення
надавала поетеса формальній викінченості створеного тексту. У листі до того ж
адресата від 9 жовтня 1894 року Леся Українка зізнається, що німецькі вірші їй не
подобаються "по формі, важкі вони й занадто німецькі", переклад вийшов "не дуже
добрий" а, за словами М. Драгоманова: "Коли вірші не дуже добрі, то вони погані" 8 .
23