Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

Залізним кроком по рідній землі 103* * *На Йордан я відчув, що моє здоров'я поліпшилося.Вирішив не бути довше тягарем для своєї господині, яка годувала,лікувала й охороняла мене впродовж двох з половиноюмісяців у цей важкий для мене час. Большевики-енкаведистищораз частіше лазили по селах, присілках та несподівано вривалисяв хати на розвідку, аби знайти собі якогось донощика, апри найменшій підозрі робили повальні обшуки.Такі "гості" дуже часто налітали на присілок Луцейки,так що моя господиня не раз і не два потерпала і переживалаза себе і за мене більше, ніж я. Я був самітний зі зброєю вруках, а у неї — родина, хатина і господарка. Вона не належаладо боягузів чи до тих, щоб узяти, а готова була віддати длясвого народу все, що для неї було найдорожчим.І коли я прийшов до здоров'я, сумління не дозволяломені далі сидіти на її утриманні, хоч ніхто не давав мені наказуповертатись до сотні. Ні! Я рвався до своїх друзів, щоб з нимиплечем до плеча проганяти ворогів, які знущалися над моїмдобрим українським народом за те, що хоче бути господаремна своїй власній землі. Кликала мене любов до Батьківщинита віра у здобуття вільної Самостійної Соборної УкраїнськоїДержави.Я вже мав за собою тривалий досвід і практику партизанськогожиття, був свідомий того, що боротьба — це не забава,а випробування на життя і смерть. При тому, життя намввижалося десь у далекому майбутньому, а смерть постійнодивилась у вічі кожному, хто знаходився в УПА. Та я страхуне знав — був молодий, знову прийшов до здоров'я та сили,то й море по коліна! Постійно казав собі: "Раз, Андрію,родився, раз вмирати мусиш".На другий день Йорданських свят, а це було 20 січня1945 року, мене відвідало двох розвідників з сотні командира"Шума", які йшли з Тенетиськ. Зв'язкова привела їх на присілок