Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

З рідного гнізда у розбурханий світ 15в Німеччину, отже, збирайся, а я відвезу тебе до станції вКоманчу. Поїдеш на заробітки. Інакшої ради нема".В понеділок тата не було вдома, — я запряг коня у візокі відвіз сестру Христину до Команчі на станцію, записав уадміністративному відділі праці, що містився при збірнійгромаді, і того самого дня сестра виїхала до Німеччини.Великодні свята 1941 року провели ми дуже сумно, бракувалородинних почуттів і тепла. На третій день свят був умого брата Івана його друг Василь Рьопка (Хапчаків). Він розповів,що в четвер іде записуватись до українського добровольчоговідділу, який організується в місті Дуклі. Один такийвідділ знаходився у Команчі, але до нього вже не приймали —не було вільних місць. Коли почув я про це, то сказав, що ісам маю охоту туди записатися. Василь мені на те: "Добре,будь готовий, у четвер підемо разом". Не знав я, чи запишутьмене в той добровольчий відділ, бо мав лише 18 років, аледуже любив військовий стрій та мріяв про військо. В дорогу яприготувався як слід: полатав ходаки (постоли) та гунчу(куртку), взяв малий мішок, кусень хліба, обв'язався мотузком,зробив наплічник і був готовий до відходу. У четвер вранці ябув готовий йти на пошуки долі й недолі, шукати правдижиття і пізнати світ. Я не розумів тоді, що таке життя, — бувмолодий і відважний, та не передбачав своєї долі, яка кинуламене на твердий і тернистий життєвий шлях.Йду у світВесною 1941 року я розпрощався з родиною. На моє:"Бувайте здорові!", тато запитав: "Куди, сину, йдеш?" Явідповів, що йду у світ правди шукати і світ пізнати. "Ну,йдеш, сину, то йди, та вважай, щоб не повернувся назад додому,як повернувся блудний син", — напутив мене батько. Явідповів: "Коли вже мені доведеться повернутися додому якблудному синові, думаю, що не відмовите у притулку колосебе". Тато на те: "Для тебе, сину, все і завжди будуть двері