Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

Залізним кроком по рідній землі 147романсують. Побачив я це — волосся мені дибом стало. Зайшовдо відділу, а там: чотовий-військовик окопав свою чоту вперстень та ледве втримує хлопців у поготівлі. Чотовий-дяксидить серед своїх стрільців з молитовником чи часословомта співає їм псалтирі. Третій чотовий, старший парубок, зібравсвою чоту коло себе та розказує про свої походеньки з дівками.Я подивився на те військо та й відчув, що піт на чоло виступив.Думаю, що ж робити. Тримати такий відділ у цілості — безглуздя,бо при першій сутичці большевики виб'ють всіх доноги. Подумав та рішив розчленувати відділ на чоти. Даю наказчотовим йти зі своїми чотами до районів, де вони булиорганізовані. Там, у своїм терені, меншими групами буде легшепрохарчуватись, легше для розвідки і краще перебути навалуворожих облав.Чотових інструктую — на місці побачите, коли не можнабуде втриматися з чотою, то на деякий час розчленуєтесь пороях. При тім, я визначив місце і час зустрічі з чотовими:"Скоро облави, але як буде спокійніше в терені, я хочу бачитивас на тому-то місці".Чоти відійшли, і я їх більше не бачив. На другий деньбули сильні облави у тому терені по лісах і селах впродовжкількох днів. Після облав я приходив декілька разів на означенемісце, та не стрінув нікого. Старався нав'язати зв'язок зчотовими, та не міг. За кілька місяців мене покликали довідділу командира "Залізняка", який у той час почав організовуватикурінь. Там я працював і займав різні пости, та на цене зважили, а покликали на військовий польовий суд.Суд відбувся в Люблинецьких лісах восени 1946 року.Судили мене і командира "Залізняка". Під час судової розправими взаємно себе обороняли. Мене судили за те, що я, на їхдумку, розв'язав відділ без дозволу і наказу. Я виправдовувавсятим, що відділ я не розв'язав, а розчленував. При тому пояснивмотиви такого кроку: шукаючи зв'язку для отримання бодайякоїсь інформації чи вказівки про дальші свої дії й завданнявідділу, я того зв'язку не знайшов, жодних наказів щодо того