ПО СНІГАХ І ТЕРНАХ:БОСОНІЖ ЧЕРЕЗ ТРИ КОРДОНИНа південьУвечорі 23 жовтня 1947 року командир "Залізняк", "Коваленко"і я залишили постій у Сінявському лісі. За компасом,який мав "Залізняк", подалися у напрямі міста Ярослава. Йшлипонад річкою Сян проти течії, — річка велика, та ще й розлиласьчерез осінні дощі. Нам треба було перебратись на другийберег, але перейти не було змоги: пробувати переплисти ізнашим обладунком та дрантивим одягом — безглуздо, а намостах всюди ворожі застави. Шукаємо якогось броду. "Залізняк"пропонує день пересидіти в лозах і стежити за людьми,які переходять через річку.Отже, робимо таку тиху розвідку. Весь день, до самоговечора, ми безрезультатно просиділи замасковані в прибережнихлозах. Увечорі вийшли на якусь дорогу, що поверталадо річки. Ніч була холодна, погідна, місячна. Досить добребуло видно дорогу і другий бік річки. Посідали ми на березіта дивимось на воду. Раптом чуємо людські голоси: "Вйо!Вйо!" Дивимось, а нижче від нас цією дорогою їде кілька фір
186 Андрій КОРДАНу напрямі Сяну. Мабуть, поляки повертаються з українськихсіл з награбованим майном і переїжджають через річку. Мидокладно бачили, як вони навскіс течії переїхали на другийбік. "Залізняк" втішився: "А тепер ідемо і ми за ними слідом".Я і Федьо скоро роззулися з ходаків, постягали свої рваніштани, щоб не намочити. Командир "Залізняк" мав клопіт —не міг зняти ходаків, бо я йому їх міцно застрочив. "Коваленко",чоловік кремезний, з козацького роду, каже:— Друже командир, не роззувайтеся, я перенесу вас черезводу.— А зможеш?— Попробую."Залізняк" сів Федьові за шию, і він пішов поволі черезрічку вперед. Я, забравши зброю, яку ми мали, — десятизарядку,"папашку" та снайпера, а також припас харчів, йду заФедьом. Приморозок добрячий, зимна вода ломить кості, тами крок за кроком просуваємося вперед. Федьо високого зросту,то вода сягає йому повище пояса, а мені майже попід пахви.Вода досить бистра, та не підриває мене, бо маю досить тягаруна собі. Думаю, як потраплю на глибше місце, то Андрієві туткінець: і пливти нема як, і зброю покинути не можна.Та, Богу дякувати, щасливо перейшли на другу сторонуСяну. "Залізняк" підбадьорює: "А тепер бігом, щоб трохизігрітись". Ми біжимо, але ноги дубіють і бігти важко. Все жтаки трохи відбігли, порухались і зогрілись. На хвилину зупинились,щоб взутись і вдягнутись. Шукаю своїх ходаків, які язагорнув в коц, а їх нема — загубив. Вертатись нема рації, боне знаю, де їх загубив, — в річці, чи в полі. Так я залишивсябосий. "Залізняк" пожартував: "Нічого не сталось, "Козаче",большевики голодні й босі за Сталіна голови кладуть, а намсам Бог звелів босим побігати, бо це за Україну".Для мене та дорога на Чехи була важка: босий, ногиболять, постовкав їх добряче по лісі, по камінню та по мерзлихгрудяках. Тому не полишала нас на тій дорозі думка роздобутидля мене будь-яке взуття. Одного пізнього вечора ми