Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

116 Андрій КОРДАНале нас не зауважив. Беручи до уваги позицію і кількість ворога,я не давав наказу стріляти, бо добре знав, що з двома "дігтярами"без відповідних становищ не встоїмо супроти нього.(Пригадав я тоді філософію командира "Залізняка", який частонавчав: "Не штука вмерти, а штука жити і ворогів бити").Знову почалася заметіль. Я даю наказ врозсип пробігтичерез галявину до лісу в південному напрямі, куди пройшлибольшевицькі відділи, і ми щасливо вбігли в ліс. У лісі побачилисильно витоптаний сніг, що дало нам зрозуміти, що большевиківбуло набагато більше, ніж ми помітили. Ми вибіглилісом на гору, в його кінці, на узліссі, зайняли позицію вмолодняку і пролежали там до вечора. Під вечір ми вийшлина край лісу та побачили дим над присілком Мриглоди-Верхратській селом Монастир. Нам треба було якнайшвидше знайтикомандира "Біса" або "Залізняка" і зголоситися.Обережно йдемо лісом в напрямі Гути-Любицької настарий постій. Ввечорі дійшли до села. Я вислав розвідку, якадізналася, що в селі Гута-Любицька спокійно і там знаходятьсяобидва командири — "Залізняк" і "Біс". Ми зайшли на старуквартиру, де перебував командир "Біс", і я зголосив йомусвій прихід. Він втішився, що ми з тої пастки вийшли живими.Я відповів: "Мало не загинули, та, як бачите, завдяки сніговомубуревію ми живі". Я питаю про зв'язкових, які бігли чистимполем до нас. "Мабуть, загинули. Я дивився у далековид ібачив військо. Був певний, що це наші чоти, і хотів тобі датизнати чимскоріше, щоб ти не стріляв, бо то свої, а то булибольшевики. І так я розконспірував вас і себе. Вони вже добрезнали, куди мають стріляти, — вдарили сильним вогнем повас, по нас і по зв'язкових. Із огляду на велику силу і сильнийскорострільний вогонь, я з чотою був змушений відступити.Висилав до вас зв'язкових вдруге, щоб ви відступили, та булозапізно, бо большевики були позаду вас.Ми відступили в напрямі села Воля-Велика, а большевикийшли в погоню за нами, та було вже під вечір, і мивислизнули. В лісі, неподалік від Волі-Великої, я зустрів