Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

188 Андрій КОРДАНнемовби на похороні свого краю і свого роду. Село булоспалене, мертве — де-не-де, як в Горішньому, так і в ДолішньомуВислоці, ще стояли, як покинуті сирітки, хатки. А щестояли, немов на сторожі руїн, обидві церкви і благалиВсевишнього про помсту за великі кривди мого народу.Того самого вечора ми вирушили далі добре знанимимені теренами. Минули Млачки, Вербичік, Бабу, Долинки-Перші, Долинки-Другі, вийшли коло Крижа, відтак на Загородку,Кут, до Глибокого. З Глибокого пішли вгору, на Бескид.Там — буковий ліс і сніг по кістки. Я босий, а командир"Залізняк" і Федьо нібито взуті, але також залишають за собоюсліди босих ніг, бо ходаки вже порвались. Ми біжимо скількисил, щоб не обморозити ніг. На снігу ми зауважили багатолюдських слідів. Може, залишило їх військо, йдучи на облави,а може, прикордонні стежі. Ми обережно наблизилися докордону, добре приглянулися і, не зауваживши нікого, перебіглина територію іншої, але також не прихильної до наскраїни.У ЧехословаччиніПольсько-чехословацький кордон ми перетнули 1 листопада1947 року. По той бік кордону, в низовині, снігу не було, —гори там звернені до півдня, отже, стало тепліше. Тут босоніжможна вже було йти, а не бігти, як ми це робили впродовжостанніх днів. Минаємо село Калинова, хоч голодні — запасхарчів вийшов, та туди не йдемо, щоб хто-небудь нас не помітив.Обійшли село, йдемо полями та тернистими межами.Нарвали терпких тернових ягід, отже, маємо харчі. По дорозіна одній такій межі застрягла мені в ногу тернова колючка; яїї напотемки ніби витягнув, та не цілу, бо більша частиназалишилась глибоко під шкірою. Ніч, витягати кляту колючкуне видно, нема як і нема чим, — залишаю цю марну справу і,шкандибаючи, волочусь позаду.