Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

206 Андрій КОРДАНголені, брудні, з підпухлими очима, різнобарвними плямамина обличчі. Словом, виснажені до крайности — одні кості ташкіра. А перед нами — далека невідома дорога. Але маємочітку мету — йдемо на Захід, в американську зону. Дійдемо чині, але йдемо, бо в нас іншого вибору немає.Відчайдушний рейд чужиною на чужинуДорога на Захід для нас була дуже важка. Ні я, ні Федьоне мали освіти, окрім кількох клясів народної школи. Мапи внас не було, географії чи кордонів Чехословаччини докладноне знали, а вивчене в народній школі встигли забути. Щоб невийти в якусь комуністичну країну, зокрема Мадярщину чиЮгославію, я запропонував іти на північний захід, гористимта лісистим тереном. Я пригадав зі школи, що Карпатськимигорами можна зайти аж до Австрії. Федьо хотів триматисьпівденно-західнього напрямку. Коли б я його послухав,напевне, зайшов би у Мадярщину. Але я говорив про ліс, іФедьо послухав мене, бо ми з лісом зжились і нас тягло донього. І так по обопільній згоді ми подались на північнийзахід.Ішли ми як два побратими і блудні сини, обидва обдерті,завошивлені, босі та голодні. Описати точно наш рейд на Західі всі перепони в дорозі, яких було дуже багато, я не в змозі,бо щоденника чи якихось записів ні я, ні Федьо не вели.Куди ми ходили і де мали постої, не знаю. З подій нашогорейду описую тільки найважливіші і важко пережиті, — вонизалишили глибокий слід у моїй пам'яті. Найкращими вказівникамимісцевостей були для нас дороговкази, а також шматкичеських газет, які нам траплялися біля залізниць. Подавшисьна північний захід, ми проходили повз місто Кошице, відтакувійшли в лісисті та гористі терени. Довго ми тинялися потих залісених і скелястих горах. Проходили повз БанськуБистрицю, Турцанське Теплице аж до Моравської низовини.