Бібліотека Закерзоння - apokryf ruski

Залізним кроком по рідній землі 107стодоли нас затримав алярмовий стійковий, але за паролемпропустив, і ми зайшли всередину. Було там братви, якоселедців у бочці.Я зголосив командирові "Шуму" своє повернення досотні з лікування. Командир "Шум" привітав мене добримсловом: "То гарно, "Козаче", що ти здоров і повернувсь донас, буде нас більше. Будем воювати. Ваша ґранатометна ланкау сотні командира "Біса", але наразі останетесь тут, а командир"Залізняк" вирішить, куди вам йти. Наразі приміщайтеся тавідпочивайте". Я клацнув каблуками: "Так є, друже командир!"Мені дали місце при сотеннім почті, і я миттю провалився усон — був дуже змучений.Надвечір пробудився. Навколо гамір, як у вулику: однірозмовляють, інші півголосом співають партизанські пісні,дехто спить, дехто зброю чистить, а кухарі готують вечерю. Япішов поміж чоти, щоб побачитись та привітатись зі староюбратвою. Звичайно, не всіх зустрів, не всіх знав, бо відділкомандира "Залізняка" розділили на три сотні. До сотеньприйшло багато новобранців. Сотні були великі, бо в цей часмолодь добровільно брала зброю в руки та ставала в рядиУПА. Так що в сотні командира "Шума", як я зауважив,близько сімдесяти відсотків облич були мені незнайомі.Зі старих партизанів майже кожний займав якийсь пост:чотові, ройові, розвідники при чотах, політвиховники, кухарі,санітари, кулеметники тощо. Звичайно, стара братва мала заплечима більше вишколу, досвіду.Справді, приємно і цікаво було зустріти своїх друзів зколишньої сотні командира "Залізняка". Ми вітались радісно,і кожний мав що розповісти про перебіг життя впродовж часумого лікування. Я скоро зжився зі всіма та звик до партизанськогожиття. А воно справді було важке. Через великі снігиважко було постачати харчі, так що не раз приходилось посидітив голоді й холоді. Та й до того воші. Тоді, в найважчі часи, внайбільших нестатках, я не зауважив між стрілецтвомдеморалізації, зневіри, не було дезертирів, — кожен усвідом-