скачати файл

ВОЛИНЕЦЬ МЕТОДІЙ (МИХТОДЬ) ІВАНОВИЧКіровоградщини, Василь Миронюк з Тернопільщини, потім ЛеонідПілат з Донбасу. У березні 1945 В. склав програму і статут організації.Зберігав їх разом з заявами в штабі, де працював у секретнійчастині. До листопада в організації було вже 14 осіб. З переформуваннямчастини юнаки виявилися в різних місцях, але продовжувалидіяти за принципом «трійок». Метою організації було: 1) здобутинезалежність України. При цьому покликалися на ст. 72 КонституціїСРСР та ст. 69 Конституції УРСР; 2) пропаганда й агітація середукраїнської молоді. Її вели усно, писали листи на адреси, взяті здовідників, з газет. На незареєстрованій машинці друкували листівки;3) досконале вивчення українцями озброєння Радянської арміїдля майбутньої боротьби та розбудови українських військ; 4) дезорганізаціяроботи органів СМЕРШу (засилали туди своїх людей, щобвивідувати її наміри і «стукачів»).З червня 1946 В. служить на ст. Зимня Вода підо Львовом. Береучасть у роботі літературної студії при журналі «Радянський Львів»,де була опублікована добірка його віршів, схвалених МаксимомРильським. Ще в 1945 р. один вірш був надрукований у газеті «МолодьУкраїни».Восени 1946 р. В. переведений у Московський військовий округ– Гороховецькі арттабори, а пізніше на ст. «Правда». 1947-49 рр.закінчив німецьке відділення Державних центральних курсів заочноговивчення іноземних мов «ИН-ЯЗ», 1950 поступив ще й наанглійське. У кінці 1946 організував відмову батальйону зв’язку віднеякісної їжі. У зв’язку зі втечею члена організації Петра Вознюка,якому В. підробив документ на відпустку, щоб відвіз та заховав архіворганізації, переводиться у Владимир. Відбувся гауптвахтою.«Спілка вільної української молоді» діяла далі. Зокрема, В. перевербовувавна свій бік агентів СМЕРШу, викрив Віктора Погружальського(насправді Віталій Погуржальський) – це він згодом,24.05.1964 р., підпалив відділ стародруків і рукописів ЦНБ в Києві.(Див. «З приводу процесу над Погружальським»).За два дні до демобілізації, 3.04.1950, В. заарештований. Першідопити у Владимирській тюрмі нічого не дали. Етапований у Москвуна «Луб’янку», потім переведений у «Лефортово», в «Бутирку». НіВ., ні заарештований Іван Зеліско (з Буковини) нікого не видали, їхнавіть судили окремо.7.02.1951 р. В. заочно засуджений Особливою нарадою (ОСО) заст.ст. 58-1-б, 58-10 ч. 1 та 58-11 КК РСФРС на 25 р. ув’язнення у виправно-трудовихтаборах. Перед тим півтора місяця тримали в камері112