скачати файл

ГУБКА ІВАН МИКОЛАЙОВИЧранчуком, Юрківим, Степаном Гарячим, Іваном Пижем, Ковальчуком,Мацепурою, Андрієм Маланюком. До кінця ув’язнення мав «червонусмугу» на справі, що означало «схильний до втечі». Це значно ускладнювалостановище в’язня, але й посприяло тому, що 1950 р. Г. опинивсяв таборі Спаськ (за 40 км від Караганди), у т.зв. «Долині Смерти»,де щороку помирало від голоду та непосильної праці 30 – 32 тис.в’язнів (цю інформацію передали на волю естонці, які працювали вСпаську в трупарні). Опісля перебував у таборах управління КарЛагуАктас, Карабас, Чумбайнура. 1951 р. відправлений у табір, що отримавназву «Січ», бо там утримувалися лише українці, яких привозили зуправлінь СтепЛаг, КарЛаг, ПісчанЛаг за спротив сваволі «ворів у законі»та «сук» – табірної босячні, яка співпрацювала з адміністрацією.Політв’язні захитали злочинний правопорядок совєтських таборів,що тримався на співпраці адміністрації з карним світом. Українці в«Січі» організували гуртки вивчення української мови, літератури, історії,створили драматичний гурток. В очищених від кримінальногоелементу зонах між політв’язнями запанували доброзичливі стосунки.Тут Г. близько зійшовся з Григорієм Пришляком – крайовим провідникомСлужби Безпеки ОУН, Іваном Куком – братом головного командираУПА Василя Кука-«Лемеша», з доктором Вітковським – відомимкультурним діячем української еміґрації в Харбіні (він помер у«Січі»), Іваном Столяром – окружним провідником, Славком Мартином,який був узятий отруєним газом у криївці, де друкувався журнал«Ідея і Чин». Там Г. одержав листа і єдиного продуктового пакунка відсестри Галі з Січеславщини, та надалі заборонив їй слати пакунки, бовона й сама бідувала з дітьми.1952 р. Г. в складі цілого ешелону в’язнів перекинутий у Красноярськ,а восени баржею їх етаповано по Єнісею в Норильськ, девін провів 10 міс. Працював на будівництві, де робоча зміна тривала12 годин.Весною 1953 р. в таборі № 5 конвоїр дав автоматну чергу померзлій землі, щоб залякати в’язнів. Кулі рикошетом убили в’язняКовальчука і кількох поранили. Це стало приводом до страйку біля40 тис. в’язнів. Очолили його представники різних народів, у т.ч. українціМихайло Марушко, Іван Столяр, Євген Горошко, Олег Криса.У 5-й зоні охорона прорубала виходи в дротяних огорожах, але з5 тис. в’язнів за зону вийшло (втекло) не більше 300. А 9-го дня 350офіцерів з пістолетами в руках увірвалися в зону з пожежними машинами,щоб зламати опір. В’язні перерізали пожежні рукави, а самістали стіною. Затія була нейтралізована. На 14-й день, 6 червня,прибула урядова комісія на чолі з полковником Кузнєцовим. В’язні189