скачати файл

ВИННИЧУК ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧкові 4 українських національних прапорів та вивішуванні 19 листівок,які закінчувалися гаслами: «Свободу українським патріотам!»«Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий українськийпатріотизм!», вимогами свободи друку, мітинґів і зібрань.Арешти розпочалися в лютому. В. був заарештований 11.04.1973 р.Упродовж 10 діб заперечував причетність до справи, але, припертийдоказами та погрозами слідчого запроторити до психіатрички, мусивїх підтвердити. Засуджений разом з шістьма іншими членамиорганізації на закритому засіданні Тернопільського обласного суду24.09.1973 за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1(«антирадянська агітація і пропаганда») до 4 р. позбавлення волі втаборах суворого режиму та 3 р. заслання. Символічно, що під часоголошення вироку раптом погасло світло – присуд, як і присягу,прийняли при свічках, які тримали охоронці.Карався в мордовському таборі суворого режиму ЖХ-385/19, пос.Лєсной Теньгушовського р-ну, разом з М.слободяном. Працював напилорамі разом з повстанцем Миколою Кончаківським, спілкувавсяз вояками УПА Дмитром Синяком, Іваном Мироном, МихайломЖураківським, Романом Семенюком, з о.Денисом Лукашевичем, якісприймали молоде покоління як продовжувачів справи свого життя.Був у колі молодих політв’язнів різних національностей. Восени1975 р. етапований до пермського табору ВС-389/37, пос. ПоловинкаЧусовського р-ну, де були зібрані майже всі його посправники.Брав участь в акціях протесту, в підготовці інформації про події взоні. У зв’язку з вилученням пам’ятної листівки (козак, намальованийВ.мармусом) з підписами друзів 5.04.1977 відмовився виходитиз зони – його кілька годин тримали в наручниках і винесли на етапживосилом. За це у Свердловську був кинутий у карцер.30.04.1977 прибув на заслання в пос. Білий Яр Томської обл.,звідти направлений у с. Полудьоновка, Разом з засланцем А.кравцемвідремонтували покинуту хату, де стали жити. Працювали на фермі.У серпні 1977 у В. виявилося тяжке зараження крові – це бувнаслідок примусового щеплення перед етапом. Урятувала його відзагибелі Людмила Смишляєва, з якою згодом одружився. Його неодноразововикликали кагебісти за листування з іншими засланцями,зокрема, з В.чорноволом.У кінці березня 1980 р. В. повернувся у с. Росохач. Узяв шлюбу церкві. Мають синів Миколу 1978 р.н. та Івана 1981. Працював уколгоспі, виїздив на сезонні роботи в Чернігівську та інші області,щоб заробити на хату.97