скачати файл

перехоплення листів, прослуховування телефонних розмов. Одночаснопочалася нова хвиля русифікації.Надалі Україна перетворилася на полігон для випробуванняКГБ нових методів боротьби з дисидентами. Тут були здійснені дивнівбивства, які дотепер залишаються загадкою (Алла Горська – утім,це вбивство сталося ще в 1970, Володимир Івасюк, Микола Зварич),уперше були підкинуті наркотики при обшуках. Тут розпочаласяфабрикація кримінальних справ проти дисидентів – за зґвалтування,за хуліганство, за опір владі, за зберігання наркотиків і т.д. Самев Україні репресії були особливо жорстокими. Їй належить сумнапальма першості багато в чому. Перший тривалий табірний термінжінці (Ніні Строкатій), перше застосування ст. 62 КК УРСР до жінкипенсійного віку – 75-літньої Оксани Мешко, перше засудженняжінки за те, що вона домагалася звільнення чоловіка-політзека (РаїсаРуденко) 19 . Поширеним явищем стали повторні арешти колишніхполітв’язнів, що відбули свій термін за ту або іншу незначну,за «московськими» мірками, громадську активність – наприклад, зарукопис табірних спогадів (Данило Шумук, Юрій Шухевич).Проте, незважаючи на репресії, опозиційний національний рухпродовжувався. Новим його етапом стало створення наприкінці 1976Української Гельсінкської групи (УГГ).УГГ була заснована за ініціативою члена Московської Гельсінкськоїгрупи, українця за національністю Петра Григоренка. З усіхГельсінкських груп членство в УГГ найбільшою мірою корелювалосяз арештами. За підрахунками Василя Овсієнка, із 41 члена УГГ 39відбули у в’язницях, таборах, на засланнях і психлікарнях у цілому550 років, четверо – Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченкоі Василь Стус – загинули в неволі, Михайло Мельник покінчивсамогубством напередодні арешту. Більш того, багато членів УГГстали ними саме в період перебування в таборі або на засланні затим або іншим політичним обвинуваченням.Гельсінкський етап дисидентства на Україні означав прийняттянаціональним рухом правозахисних методів і форм. Ідея прав людинивиявилася близькою українській нонконформістській інтелігенції:для «культурників» вона була органічною, «політики» використовувалимову і форму правозахисної ідеології, зрозумілі Заходу, щоб19Зрозуміло, усі висловлені твердження про український «пріоритет» стосуютьсялише кола порівняно відомих дисидентів; серед жертв політичних репресій, які немали гучного імені, відповідні прецеденти зустрічалися регулярно і не обов’язковона Україні.23