скачати файл

МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ02.04.1984 М. взяли на етап – 55 діб по пересильних тюрмах, устолипінських вагонах, без скидок на хворобу. Його привезли в табірособливого режиму ВС-389/36 у сел. Кучино Чусовського р-ну Пермськоїобл., – помирати. З 27.05 до 20.08.1984 він був у таборі, а потім,на активну вимогу світової громадськости звільнити журналіста, йогоетапували до тюремної лікарні в Перм, пізніше – в Ленінґрад. Медичнеуправління МВС СРСР дійшло висновку, що М. слід звільнитияк невиліковно хворого, але КГБ чинив перешкоди цьому. М. помер,імовірно, 7 жовтня 1984 в тюремній лікарні ім. І.Ґааза в Ленінґраді.Ще декілька днів матері не віддавали тіло сина...На Покрову, 14 жовтня 1984, його відспівали у церкві Св. Покровив Києві і поховали на кладовищі в с. Гатне Києво-Святошинськогор-ну біля родичів – в оточенні друзів і кагебістів.1991 р. реабілітований посмертно. Документ про реабілітацію надіславматері той самий Г.Зубець, який послав його на смерть.Бібліоґрафія:I.Валерій Марченко. Листи до матері з неволі. Фундація ім. ОлегаОльжича. – К.: 1994. – 500 с.Валерій Марченко. Творчість і життя. Упорядн. Н. Смужаниця-Марченко, Н. Кочан. – К.: Сфера, Дух і Літера, 2001, – 536 с.Валерій Марченко. Вірити – і тільки. – Дрогобич: Коло, 2005. –72 с.II.ХТС. – Нью-Йорк. – 1974, вип. 34. – С. 32; 1976, вип. 39. – С. 12,14, 15, 16, 18, 30, 68: вип. 40. – С. 91, 92: вип. 42. – С. 40, 43, 44-47,55; 1977, вип. 47. – С. 103-106, 122; 1978, вип. 49. – С. 34; 1980, вип.53. – С. 92, 101, 175; 1981, вип. 61. – С. 83, 84; 1982, вип. 62. – С. 154-156; 1983, вип. 63. – С. 96-97.Вісник репресій в Україні. – 1980: 4-30, 7-27, 8-27, 9-33, 10-29;1981: 3, 4, 5, 6, 7; 1982: 2-45, 4-36, 5-39, 6-46, 9-36, 10-31; 1984: 1-13,3-1, 4-31, 6-24, 6-25, 6-26, 6-27, 6-28, 9-7, 9-24, 9-31, 9-39, 10-2, 10-25,10-46; 1985: 1-37, 2-50, 3-51, 3-43, 4-35, 7/8-41, 7/8-57, 9-40, 9-43.Михайло Горинь. Приречений. Тип санґво-меланхолійний (ВалерійМарченко). – Рукопис. Архів М.Гориня.Євген Сверстюк. Свіча його віри. – газ. «Слово», № 6. – 1990. –Березень; це ж: Блудні сини України. – К.: Знання, 1993. – С. 236-238.439