скачати файл

ЗІНКЕВИЧ ОСИП СТЕПАНОВИЧдепортація назад у Німеччину або річний контракт на роботі у Франції.Вибрав вугільну шахту в північній Франції. Після вибуху в шахті36 годин перебував у завалі.1949 р. З. потрапив у Париж. Як біженець отримав Міжнароднустипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститутіндустрійної хімії, який закінчив 1954 р. Працював у Парижіяк хімік, був активним у студентських організаціях – Українськастудентська громада, «Зарево», ЦеСУС (Центральний союз українськогостудентства).Брав участь в українському культурному житті. У паризькій газеті«Українське слово» разом з іншими студентами заснував сторінку«Смолоскип», яка згодом перетворилася на самостійний журнал.Група студентів, яка цікавилася життям у радянській Україні, роздобувалачасописи і книжки з України, щоб бути у курсі всіх культурнихі політичних справ на Батьківщині в післясталінський час.У період хрущовської лібералізації на Захід стали приїздити людиз України. Студенти не проминали жодної нагоди, щоб зустрітисяз радянськими делегаціями, зі спортсменами, щоб поширюватисеред них, як вони висловлювалися, «бацилу свободи», хоча тимипильно опікувалася кагебістська аґентура. Після Олімпійських ігор1952 р. З. з другом зумисне поселився в готелі, щоб під час обіду порозмовлятизі спортсменом-бігуном Володимиром Куцем. Запиталийого, чому нема окремої української олімпійської команди. Ламаноюукраїнською мовою Куць відповів: «А ви нащо тут? Домагайтеся,і ми будемо виступати за Україну». І cтуденти створили в Парижі«Український Олімпійський комітет в екзилі». Згодом, аж до проголошеннянезалежності, проводили на Олімпійських Іграх акції засамостійну участь України в міжнародних спортивних змаганнях.1951 р. З. одружився з Надією Наорлевич, яка в той час навчаласяу Великобританії. 1956 р. з дружиною та двома дітьми переїхавдо США, де вже жили сестра, мати і батьки дружини. Як і кожен імміґрант,З. підписав документ, що буде добропорядним американськимгромадянином, але вже знав, що працюватиме для України. Натретій день отримав роботу в лабораторії Дж. Гопкінс університетув Балтиморі, згодом кілька разів міняв роботу і 15 років до виходуна пенсію працював директором дослідної хімічної лабораторії, а радянськапропаганда, покликаючись на його професію, поширювалаінформацію, що він, мовляв, працює з отруйними газами, до чоговін ніколи не мав жодного відношення.Переїхавши у США, З. продовжував видавати журнал «Смолоскип».1960 р. часопис усамостійнився, а з 1978 р. виходив також і анг-249