скачати файл

БАРСУКІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧпроти брехні й дволикості, проти гонки озброєнь. Листівка закінчуваласязакликами: «Мы желаем братства, истинного братства, а невражды между народами всех стран мира! Довольно раскалывать мирна два так называемые «лагеря»! Долой фашистскую диктатуру партии!Нам нужна подлинная свобода взглядов, слова, печати! Мы стоимза признание религии и церкви государством! Долой атеистическуюпропаганду! Да здравствует подлинная свобода народа!».Мали намір роздобути друкарський шрифт, але поки що розмножилилистівку на друкарській машинці Первомайського харчокомбінату,а Станіслав Швець – на машинці свого батька, разомбіля 40 екземплярів. 7–10.11.1958 р., на «Жовтневі свята», Б. в Одесі,а О.різників у Кіровограді розклеїли, розмістили на стендах та розклалилистівку в людних місцях.11.07.1959 Б. звільнився з роботи і повернувся з Первомайська вОдесу. Щоб відстежувати контакти запідозрених, туди ж після школирадіометристів із Севастополя перевели служити матросом О.різниківа.1.10.1959 одночасно відбулися обшуки в Б. вдома, у Різниківав кубрику, у його батьків, у С.Швеця. Того ж дня всі троє булизатримані, 3.10 С.Швець був відпущений під опіку батьків, а Б. таО.різників заарештовані. Під час слідства утримувалися в СІЗО КГБ,після його закінчення 1.01.1960 переведені до Одеської в’язниці, десиділи вже в одній камері.Звинувачені були за ст. 7 ч.1 та ст. 9 Закону «Про кримінальнувідповідальність за державні злочини» від 25.12.1958. Військовийтрибунал Одеського округу (бо О.різників був військовослужбовцем)15–19.02.1960 засудив обох на 1,5 р. ув’язнення в таборах суворогорежиму. За ст. 9 трибунал їх виправдав, хоча прокурор вимагав 4 р.для Різниківа і 3 р. для Б.. Прокурор опротестував вирок, проте Верховнийсуд УРСР залишив його в силі.Слід наголосити, що саме під час слідства Б. та О.різників усвідомили,що вони українці, що їхня батьківщина поневолена, і вирішилиприсвятити себе визволенню її з колоніальної залежності.Коли їх звели після закінчення розслідування в одній камері, вонисвідомо перейшли на українську мову спілкування (хоча суд ще відбулиросійською). Тому їхнє каяття і запевнення трибуналу, що вониусвідомили свої помилки і розпочнуть «нове життя», не було фальшивим.Формування їхньої національної самосвідомості довершувалосяна етапі, в мордовському таборі № 11 (ст. Явас) внаслідок інтенсивноїінтелектуальної праці та під впливом політв’язнів, особливо колишніхповстанців – українських, литовських, латиських, естонських.64