скачати файл

КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧрецензія на неї видавництва «Карпати», рукописи різних статей. Тогож дня К. заарештували. Начальник Ужгородського управління МВСМотенко заявив, що його арешт узгоджений з КГБ. К. послали намедичне обстеження і перекваліфікували інвалідність із 1-ї групина 2-у. Потім його спрямували на повторне обстеження в Дніпропетровськ,в інститут трудової експертизи, де інвалідність із ньогозняли взагалі. Тільки після цього К. пред’явили звинувачення в незаконномуодержанні пенсії по інвалідності (ст. 83 ч. 3 КК УРСР,«пограбування власності шляхом шахрайства»). Його також звинуватилив тому, що обманом одержував добавку до пенсії, стверджуючи,що на його утриманні перебуває дочка, тоді як вона жила в матері,яка розірвала шлюб з К. після його арешту.Суд визначив покарання 10 р. позбавлення волі в таборах суворогорежиму з конфіскацією всього належного йому майна (включаючивласний будинок у місті, який він купив за 20 років до ув’язнення),«виплатою украденої пенсії» соцзабезові в розмірі 3260 крб. 40 коп.,і 3 р. заслання.Спочатку К. утримували в таборі у Львові, де над ним збиткувалися,бо він, майже сліпий, не міг працювати.1982 в журналі «Сучаснiсть», що виходив у США, було опублікованейого звернення до ООН «Закарпаття в лабетах великодержавнихшовіністів».Опротестувати вирок одразу не можна було через його відсутність.Копію вироку вдалося одержати тільки в 1988. За справу К. взялисяправозахисники А.С.Прибитков з Куйбишева і Н.П.Лісовська зМоскви. Вони склали скаргу на ім’я Голови Верховного Суду УРСР,але оскільки їх не все в тексті задовольняло, то звернулися до відомоїправозахисниці й адвоката С.В.Каллістратової. Н.П.Лісовській дивомудалось одержати побачення з К. в Куйбишевській тюремній лікарні,де він тоді лежав. Не встиг К. повірити в приїзд Н.Лісовської,як почав описувати своє трирічне перебування в Кіровській тюремнійлікарні (він захворів запаленням легенів на етапі з табору, щов Кіровській обл.): «За цей час через лікарню пройшло понад сотнюхворих, яких везли з півдня на північ. Схоже, передислоковують на північякісь табори...» Тут офіцер, який слухав розмову, обірвав К., алепобачення, на щастя, не припинив. На запитання Лісовської, чи єв нього копія вироку, він по-дитячому сплеснув руками і вигукнув:«Мені не дали ніяких документів, а я їх і не просив. Я нічого не просив,бо дізнавшись, що мене, людину, яка за все життя не сказала ні слованеправди, звинувачують у шахрайстві, я взагалі відмовився з ними розмовляти».272