скачати файл

ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНАта вірші типу «Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустрічневідомій долі». Радянські люди знають, що треба йти до комунізму.31.07.1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. ув’язнення.Коли зачитали вирок, Г. подякувала, що не 25.Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримувалипід Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У зв’язку з беріївськоюамністією звільнені були майже всі жінки – карні в’язні, тому дівчат,яким виповнилося 18 р., 29.04.1953 перевели в Одесу, щоб тамне зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли карніповернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей.Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішкипо 50 кг).За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом2/3 терміну. Звільнена 23.12.1954 р. Оскільки мати і сестра поїхалив Сибір до батька, Г. не було куди повертатися. У Рівному її непрописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днівзавербувалася на Донбас, у Сталіно. Працювала різноробочою набудівництві, жила в гуртожитку, 1957 р. закінчила школу робітничоїмолоді, 1958 поступила на вечірнє відділення Макіївського відділуДонецького індустріального інституту.Оскільки паспорт Г. був виданий на підставі довідки про звільнення,то звернулася до Верховної Ради України з проханням знятисудимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом.Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не ослабла. Вчилася,працювала на Макіївському труболиварному заводі, керувала драмгурткому шахтарському селищі Ханжонково, працювала друкарем уДонецькій обласній друкарні. Одночасно заочно навчалася в школіробітничої молоді, рік – у Донецькому індустріальному інституті, натеатральному відділенні культосвітнього училища. 1959 р. народилав шлюбі сина Сергія, та до року немовля померло. 1961 р. народиласина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.З вересня 1963 р. відвідувала літературне об’єднання «Обрій»при газеті «Комсомолец Донбасса», яким керував Йосип Курлак.Там познайомилася з Василем Стусом, Василем Захарченком, ВолодимиромМіщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком.У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком.Перші публікації в пресі – з 1964 р. Г. зрозуміла, що її покликання– література, а не фізика. Що розмовляла з сином українськоюмовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернулиувагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій152