скачати файл

ГАЙОВИЙ ГРИГОРІЙ ТИТОВИЧтаннього. Оскільки ніяких конкретних дій, спрямованих на «підрив іослаблення радянського державного і суспільного ладу» слідство інкримінуватине змогло, а за погляди ніби-то не судять, то Г. вперто невизнавав себе винним. Отже, він «злісний», тому Луганський обласнийсуд 20.06.1962 р. засудив його за ст. 62 ч.1 і 64 КК УРСР до 5 р.ув’язнення в таборах суворого режиму, Івана Пашкова – до 3 р., МиколуМаксименка – до 2. Г. відмовився від адвоката, суд був закритий.Карався у мордовському таборі № 7 (Сосновка), потім на ст. Потьмав таборі № 11 Дубровлагу, Мордовія. Це були відносно ліберальнічаси ГУЛАГу: Г. тільки один раз потрапив до карцеру. Працював, якусі в’язні, на різних роботах у табірному деревообробному комбінаті.Харчування коштувало 11–14 руб. місячно, але Г. був загартованийпопереднім життям.60% континґенту таборів становили українці – повстанці (зокрема,Михайло Сорока, Данило Шумук, Григорій Пришляк, ВасильПірус, Іван Кочкодан, Євген Горошко, Дмитро Збанацький, ВолодимирГлива, славетний лікар Василь Кархут), колаборанти часів війни,антирадянщини (зокрема, з Української Робітничо-Селянської СпілкиЛевка Лук’яненка, з Об’єднаної Партії Визволення України БогданаҐерманюка), а також відомі літератори Святослав Караванський, РостиславДоценко, Юрій Литвин, учитель Олекса Тихий). Були громадилитовців, естонців, латишів, євреїв.У таборі було своє нелеґальне культурне життя: справлялирелігійні й національні свята, діяв літературний гурток. Г. писавна клаптиках паперу вірші, зокрема, сатиричні. Вивіз звідти «підбушлатну»повість «Зірвані квіти» (опублікована 1997 р. в журналі«Київ», ч. 3–4).Звільнившись, майже 20 р. не мав можливості працювати за фахомжурналіста, ані на «ітеерівській» посаді, а на робітничу не приймали,мотивуючи тим, що мав вищу освіту. Висіла загроза виселенняз Києва за звинуваченням у «дармоїдстві». Працював сезоннимрізноробочим, вантажником, кочегаром. Спроби кагебіста АнатоліяЛитвина схилити Г. до співпраці обернув на пропозицію разом написатикнижку.У часи «гласності» й «перебудови» почав публікувати в неформальній,а згодом і в іншій пресі вірші, публіцистичні статті. Працюючив журналі «Пам’ятки України», редаґував книжку Л.лук’яненка«Вірую в Бога і в Україну», написав до неї передмову. Редаґував йогокнижку «На землі Кленового Листка» (видана 1998 і 2002). Був членомпроводу Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих,з 1999 р. член Національної Спілки Письменників України.121