скачати файл

АНТОНЮК ЗИНОВІЙ ПАВЛОВИЧВ.чорновіл. Та коли А. відмовився виконати наполегливі «поради»лікарів не спілкуватися і не листуватися з деякими, – а якими – саммає здогадатися, людьми, то його виписали й повернули в Бодайбо.Відбувши заслання, А. у грудні 1981 повернувся в Київ. Працювавнормувальником на заводі «Червоний гумовик». У 1982 засудженийза сфабрикованою справою в «дармоїдстві» (ст. 214, ч. 1 ККУРСР) на 1 рік ув’язнення у зоні суворого режиму: 6 місяців відбуву Білій Церкві (35 зона) і 6 міс. у Харкові (43 зона). 1983-93 працювавслюсарем на Київському ремонтному заводі електротранспортуім. Ф.Дзержинського.У 1990 А. обраний депутатом Київської міської ради. У 1992-96 –член комісії з відновлення прав реабілітованих при Київській міськраді.З грудня 1992 по березень 2003 А. – співголова громадськоїради Українсько-Американського бюро захисту прав людини; бувчленом редколегії інформаційно-аналітичного бюлетеня «Права людинив Україні»; експертом Міжнародного фонду «Відродження» запрограмою «Громадянське суспільство». Автор численних статей зправ людини, з питань суспільної свідомості й духовної культури.У «Спогадах про Івана Світличного» А. пише: «Україна важкоусвідомлювала потребу вплетення своїх визвольних змагань у світовийконтекст універсальної ідеї захисту прав людини... По собі знаю, щотільки зустріч з Іваном Світличним і Семеном Ґлузманом у 35-й зонідопомогла мені остаточно поставити крапки над «і» та одірватися відгрупової свідомости в сприйманні світу й вилікуватися від мислення врамках етноґрафізму, що й досі дає мені постійне відчуття тих роківяк найкращих років мого життя... Та Україна ще й сьогодні поганозасвоїла ідею самодостатности особи з притаманністю їй свободи безумовної,а також вартости свободи особи самої по собі, особи, щодотримується чітких моральних максим...».Бібліографія:I.Правозахист в Україні. – Права людини в Україні, 1994, вип. 4.Вступне слово на публічній процедурі розгляду питання проприсудження премії ім. Валерія Марченка за 1993-1994 рік. – Правалюдини в Україні, 1994, вип. 10.Релігія в суспільстві: можливості взаємного реформування черезправо відрізнятися, тобто зберігати індивідуальність? – Права людинив Україні, 1995, вип. 13.48