скачати файл

ГУБКА ІВАН МИКОЛАЙОВИЧГ. спілкувався і вів широке листування з колишніми політв’язнями(Богдан Солончак, Степан Левандович, Федір Жарко – відомийбандурист, Валерій Підмогильний – колишній голова Приазовськогокрайкому, Богдан Криса, Євген Горошко, Іван Столяр, ОлексаНіценко, Володимир Гурський, Степаняк – член Головного ПроводуОУН, Дмитро Сусік, Губерант, Остап Білик, Іван Шиманський,Іван Бучма та багато інших). Багато читав, роздобував літературудовоєнних видань, а також самвидав, зокрема, статті «Дві українськіенциклопедії», «З приводу процесу над Погружальським». Увійшов докола львівської опозиційної інтелігенції, був знайомий з шістдесятникамиМихайлом та Богданом Горинями, Олександром Мартиненком,Ліною Костенко та іншими.На початку 1965 р. від колишніх співв’язнів Василя Вардинцята Мирослава Меленя Г. дізнався про створення підпільної організації«Український національний фронт» (УНФ), яка поставила метоюборотьбу за незалежність. На початку 1965 р. познайомився зЗеновієм Красівським. Г. створив у Львові підпільну групу УНФ,яка розповсюджувала машинописний журнал «Воля і Батьківщина»(вийшло 16 чисел). Автором документів «Програмові вимоги УНФ»,«Наші завдання» та більшості статей був лідер УНФ Дмитро Квецко.Проект програми витікав із положень Програми ОУН(б), прийнятоїна її III Зборі 1943 р. Становище України в документах оцінювалосяяк колоніяльне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику,УНФ пропонував для України незалежний самостійний розвитоку вигляді «народного соціалізму», дуже близького до реалій західноєвропейськоїсоціал-демократії. УНФ, у т.ч. й Г., поширював такожброшури 1948 року, знайдені в криївці, «Кто такие бандеровцы и зачто они борются», «Бюро інформації УГВР».Зв’язок з керівництвом УНФ Г. підтримував через Івана Могитича(який не був викритий). Обговорював з Зеновієм Красівським,Мирославом Меленем, Григорієм Прокоповичем питання вдосконаленняформи і змісту журналу «Воля і Батьківщина», шукав шрифт,щоб видавати його друкарським способом. На 1967 р. до УНФ ужевходило до 150 осіб у багатьох областях. Трапилося кілька провалів,КГБ локалізував пошуки УНФ у Галичині. Згодом Г. так оцінив ситуацію:«...якщо всередині організації не буде інформатора, то тількинезначна частина дій організації зможе бути виявлена спецслужбами.Вони можуть знати про зустрічі, навіть теми розмов, але нічого незможуть довести і на цьому не побудують звинувачення» (І. Губка.У царстві сваволі. Львів, 2000, с. 452). «Сьогодні ні на одного члена УНФне можна сказати, що він здав організацію...» (С. 453).191