скачати файл

АНТОНІВ ОЛЕНА ТИМОФІЇВНАта їхнім родинам (фонд О.Солженіцина) в Західній Україні і з великимризиком допомагала репресованим, часто й зі своїх скромнихзаощаджень. Усе менше однодумців залишалося на волі – і все більшийтягар лягав на плечі дружин, сестер і матерів політв’язнів. У 80-хрр. дисидентська Україна трималася на жінках, таких як А., ОксанаМешко, Раїса Руденко, Віра Лісова, Надія і Леоніда Світличні, МихайлинаКоцюбинська, Раїса Мороз та ін.У цю напружену годину, 26.05.1979, А. зв’язала свою долю зЗ.красівським. Формально не будучи членом Української ГельсінкськоїГрупи (УГГ), А. готувала і передруковувала окремі її документи івозила в Москву, щоб передати зарубіжним журналістам. Після арешту12.03.1980 чоловіка А. не могла влаштуватися на жодну роботу.Їй погрожували фізичною розправою. І все-таки вона відправлялаінформацію про політв’язнів і продовжувала добродійну діяльність.У 1980-85 рр. багато часу провела в Тюменській обл., поділяючи долюзасланого чоловіка.Перебудову А. сприйняла насамперед як шанс для плідної громадськоїроботи, зокрема, для відновлення руху за леґалізацію УГКЦ.Але життя її раптово урвалося: 02.02.1986 А. загинула в автомобільнійкатастрофі.Бібліоґрафія:Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво УкраїнськоїГельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-1, 7-19, 12-25; 1981: 2, 4, 6, 7, 8; 1982:3-23, 7/8-15, 7/8-49; 1984: 1-16, 9-1, 9-16; 1985: 3-12, 12-13.Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 86, 117.Перегук двох над безвістю. Листування українського політв’язняЗеновія Красівського з членом Міжнародної Амністії американкоюАйріс Акагоші. – Харків: СП ІНАРТ, 1995. – С. 47 і далі.Василь Овсієнко45