Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Боднар Роксолана, Гусак Софія, Даньчак Світлана, Боднар Петро
ВПЛИВ КАНДЕСАРТАНУ НА ГЕМОДИНАМІЧНІ ПОКАЗНИКИ У ХВОРИХ НА ІНФАРКТ МІОКАРДА
ПОЄДНАНИЙ З ГІПЕРУРИКЕМІЄЮ
Кафедра внутрішньої медицини № 2
Науковий керівник: канд. мед. наук, доц. Боднар Р.Я.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Обстежено 48 пацієнтів з верифікованим діагнозом гострого інфаркту міокарда (ІМ), асоційованого з
гіперурикемією (ГУ). Згідно завдань дослідження вони були розподілені по 24 пацієнти на 2 групи: 1-а –
хворі, яким додатково до стандартної терапії призначали кандесартан в дозі 4 мг на добу, 2-а – пацієнти
яким проводилася лише стандартна терапія. Стан кардіогемодинаміки оцінювали за допомогою доплерехокардіографа
(―Aloka-2000‖) в гострому періоді ІМ і при виписці із стаціонару.
При дослідженні рівня сечової кислоти (СК) в плазмі крові хворих обох груп спостереження встановлено,
що він становив (0,600,02) ммоль/л. В кінці лікування хворих стандартною терапією показник СК знизився
до (0,520,09) ммоль/л, а при застосування кандесартану в комплексній терапії він становив (0,300,05)
ммоль/л.
Із аналізу гемодинамічних показників відмічено покращення скоротливої функції міокарда та зменшення
периферичного судинного опору. Проте при лікуванні хворих комплексною терапією з кандесартаном
відмічено зменшення КДІ та КСІ, збільшення УІ та СІ та приросту показника ФВ лівим шлуночком на 47,57 %
тоді, як при стандартній терапії не відмічено його достовірного збільшення. Водночас в обох групах
спостереження відмічено тенденцію до покращення діастолічної функції міокарда лівого шлуночка. Але
більш суттєве її покращення відмічено при застосуванні кандесартану, про що свідчили більший приріст
амплітуди Е, зменшення амплітуди А та зростання відношення Е/А у хворих 2-ї групи.
Отже, зазначені зміни вказують на доцільність застосування кандесартану в комбінаціі з стандартною
терапією у хворих на гострий ІМ в поєднанні з систоло-діастолічною дисфункцією та гіперурикемією.
Бойко Тетяна, Лихацька Галина
СТАН МІНЕРАЛЬНОЇ ЩІЛЬНОСТІ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ХЕЛІКОБАКТЕРНИЙ
ГАСТРОДУОДЕНІТ ТА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ В ПОЄДНАННІ З РЕАКТИВНИМ ГЕПАТИТОМ
Кафедра внутрішньої медицини № 3
Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки України, проф. Швед М.І.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Проблема остеопорозу (ОП) займає одне з провідних місць в клінічній медицині. Хронічний
гастродуоденіт (ХГД), виразкова хвороба (ВХ) часто поєднуються з хронічною патологією печінки, що
зумовлює порушення метаболізму, в тому числі стану мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ).
Мета роботи ─ вивчити стан МЩКТ у хворих на ХГД, ВХ в поєднанні з неспецифічним реактивним
гепатитом (НРГ).
Обстежено 30 хворих на ХГД, ВХДП у фазі загострення в поєднанні з НРГ у віці від 17 до 65 років,
чоловіків було 18 (60 %), жінок ─12 (40%). Контрольна група - 20 осіб. Діагноз верифікували на основі
клінічних і лабораторно-інструментальних досліджень. Денситометрію кісткової тканини (КТ) здійснювали з
використанням двофотонного рентгенівського денситометра «ДРХ─А» [Lunar, USA].
В результаті досліджень виявлено зниження показників МЩКТ в поперековій ділянці хребта. Найнижчі
показники виявлено в зоні L1 в двох групах. У контрольній групі в більшості осіб відзначений нормальний
стан КТ. У дослідній групі в 3 (9,9%) пацієнтів показники МЩКТ були нормальні, у 4 (13,2%) - виявлено
остеосклероз, у 17 (56,1%) - остеопенічний синдром; остеопенія 1 ст. ─ у 3 (9,9%), остеопенія 11 ст. ─ у 7
(23,1%), 111 ст. ─ у 7 (23,1%), у 6 (19,8%) ─ ОП.
Таким чином, результати дослідження свідчать, що у хворих на хронічний гастродуоденіт, виразкову
хворобу дванадцятипалої кишки з реактивним гепатитом розвивається остеопенічний синдром різного
ступеня вираженості.
Перспективи подальших досліджень полягають в розробці адекватних методів корекції, які
покращують стан кісткової тканини.
9