Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Бугай Іванна, Потішний Ігор
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФІРНИХ ОЛІЙ У ТРАВІ ВЕРОНІКИ ЛЕЖАЧОЇ
Кафедра фармакогнозії з медичною ботанікою
Науковий керівник: проф. С.М. Марчишин
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Вероніка лежача (Verónica prostrata L.) належить до роду Веро ніка (Verónica) родини Подорожникові
(Plantaginaceae). Рід Вероніка нараховує до 300 видів рослин. Маловивченим видом є вероніка лежача. Це
багаторічна трав‘яниста рослина з багаточисленними стеблами. Квітки в густих багатоквіткових китицях у
пазухах листків; голубого кольору. Рослина зростає на сухих, часто вапнянистих, ґрунтах, на сонячних
полянах. Ареал даного виду – практично вся територія Європи.
Рослини роду Вероніка добрі медоноси. У медичній і ветеринарній практиці найчастіше
використовують вероніку лікарську, яка містить багато біологічно активних речовин (дубильні речовини,
сліди алкалоїдів, аскорбінову кислоту, сапоніни). У доступних нам джерелах літератури інформації про
вероніку лежачу недостатньо, тому метою наших досліджень було визначити вміст біологічно активних
речовин у досліджуваному виді. Ми провели визначення вмісту ефірних олій у траві вероніки лежачої, яку
заготовляли в травні на території Заліщицького району Тернопільської області. Ефірні олії із досліджуваної
сировини виділяли методом перегонки з водяною парою із використанням віали „Agilent‖. Дослідження
компонентного складу проводили на хроматографі Agilent Technology 6890N. Компоненти ефірної олії
ідентифікували за результатами порівняння в процесі хроматографування мас-спектрів хімічних речовин, з
даними бібліотеки мас-спектрів NIST02.
Результати досліджень показали, що трава вероніки лежачої містить 28 компонентів, з яких 26 було
ідентифіковано. У значних кількостях у досліджуваній траві міститься сквален (9,17 %),
гексагілрофарнезилацетолн (8,56 %), фітол (6,33 %), трикозан (6,16 %), хентриаконтан (5,64 %), нонакозан
(4,03 %), етилліноленат (3,65 %), тетрадеканова кислота (3,41 %), гептакозан (2,68 %), пентакозан (2,58 %).
Дослідження даного виду продовжуються.
Бутко Аліна
ПОРІВНЯЛЬНЕ ФІТОХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕНЯ ОМАНУ ВИСОКОГО ТА ОМАНУ БРИТАНСЬКОГО
Кафедра фармакогнозії та ботаніки
Науковий керівник: д-р хім. наук, проф. Н.П. Максютіна
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця
м. Київ, Україна
Речовини рослинного походження займають важливе місце в сучасній медицині, що підтверджено
статистикою: їх доля становить близько 40% від загальної кількості офіційних лікарських засобів, які
використовують лікарі з лікувальною та профілактичною метою.
Об‘єктом наших досліджень є оман високий (Inula helenium) – багаторічна рослина, яка зустрічається в
поліських та лісостепових районах України. Промислова заготівля здійснюється в Чернівецькій,
Хмельницькій, Тернопільській, Вінницькій та Одеській областях.
З метою розширення асортименту лікарських засобів рослинного походження ми дослідили хімічний
склад оману високого та оману британського. Літературні джерела підтверджують думку, що оман виробляє
велику кількість різних складних хімічних сполук, які володіють фармакологічним впливом на організм
людини.
Фітохімічні дослідження кореня, листя, стебла та квітів оману підтвердили наявність біологічноактивних
речовин в усіх частинах рослини.
Так, сесквітерпенові лактони зумовлюють основні лікувальні властивості оману, яких в досліджених
зразках було виявлено від 0,6 до 1,2%.
Також нами проведені дослідження на наявність ефірних олій. Хроматографічна оцінка рослинної
сировини підтвердила наявність в об‘єктах ефірної олії, яка складається з суміші біциклічних
сесквітерпенових лактонів, похідних β-силеніну, з яких основні – алантолактон, ізоалантолактон та
дигідроалантолактон. Максимальна кількість була виявлена в коренях рослини – до 3%, невелика кількість в
листі – 0,27% та в квітках – до 0,12%.
Таким чином, наявні біологічно-активні сполуки підтверджують широке використання оману, як
лікарської рослини з чудодійними властивостями від дев‘яти хвороб, ще з часів Гіппократа та стародавньої
медицини.
255