Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Бойко Тетяна
ВИКОРИСТАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ
ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ
Науковий керівник: канд.мед.наук Мазур П.Є.
Кременецьке медичне училище ім. Арсена Річинського
м. Кременець, Україна
За мету роботи було вивчення впливу засобів фізичної реабілітації на пацієнтів з гіпертонічною
хворобою ІІ ступеня віком 40 – 60 років. Дослідження проводилося у кабінеті ЛФК фізіотерапевтичного
відділення Кременецької районної лікарні. В досліджувану групу входили жінки та чоловіки віком від 40 – 60
років, які страждають на гіпертонічну хворобу ІІ ступеня протягом 4-5 років.
Контингент досліджуваних було поділено на дві групи:
І група – хворі, в яких лікування в стаціонарі проводилося медикаментозно без застосування засобів
фізичної реабілітації та в подальшому, на поліклінічному етапі - без їх використання;
ІІ група – хворі, в яких лікування в стаціонарі проводилося медикаментозно і з застосуванням засобів
фізичної реабілітації (ЛФК) з подальшим їх використанням в амбулаторних умовах.
ЛФК застосовувалось на протязі 6 місяців у щадному, щадно-тренуючому рухових режимах у формі
ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять. Комплекси вправ складалися на 75,0% із
загальнорозвиваючих та дихальних вправ у співвідношенні 1:1 до 25,0% спеціальних вправ.
В результаті спостереження виявлено, що у ІІ групи результати вимірювання АТ складало:
188±4/114±3мм.рт.ст.(до лікування) - 140±4/84±3мм.рт.ст.(після лікування); у І групі: 185±5/115±2мм.рт.ст. до
160±5/102±3мм.рт.ст.
Крім цього, усі хворі ІІ групи заповнювали анкету самопочуття. На 3-йдень від початку застосування
ЛФК, 25,0 % пацієнтів відмітили зменшення головних болей, на 10-й – 40,0 %, а також нормалізацію сну.
Через 1 місяць підвищилась толерантність до фізичних навантажень. При гіпертонічній хворобі ІІ ступеня в
другій групі САТ знизився на 12,0 %, ДАТ – на 19,0 %, тоді як в першій групі САТ становив 12,0% , ДАТ –
13,0%. Частота серцевих скорочень після застосування ЛФК становила в середньому 73,4 ± 2/хв. При
вихідному рівні 78,1 ± 1,9 /хв.
Отже, використання ЛФК сприяє покращенню загального самопочуття, зниженню артеріального
тиску, є засобом, який не потребує значних фінансових затрат і може використовуватися як на лікарняному
етапі реабілітації так і післялікарняному.
Бондаренко Юлія, Моткалюк Наталія, Коваль Тетяна, Ільницький Михайло
КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК СИНДРОМУ КЛАЙНФЕЛЬТЕРА, ДІАГНОСТОВАНОГО У ЗРІЛОМУ ВІЦІ
Кафедра клiнiчної iмунологiї, алергологiї та загального догляду за хворими
Науковий керівник – канд. мед. наук Мазур Л.П.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я.Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Клінічний випадок: Хворий М., 42р. поступив у ревматологічне відділення зі скаргами на біль в
правих колінному та гомілковоступневих суглобах, скутість, припухлість, підвищення температури над
ураженими суглобами. При обстеженні було виявлено наявність HLA-B27 антигену, рентгенологічно -
навколосуглобовий остеопороз, периартикулярний набряк м'яких тканин. Виставлено клінічний діагноз
―Реактивний артрит‖ та проведено специфічне лікування.
При об‘єктивному обстеженні було виявлено: євнухоїдна будова тіла - непропорційно вузькі плечі,
довгі кінцівки і пальці, розподілення підшкірно-жирової клітковини за жіночим типом, відсутність оволосіння
на обличчі, тонкий голос, недорозвинені вторинні ознаки (за шкалою розвитку вторинних статевих ознак у
хлопчиків - V0 P1 L1 Ax1 F0), що дозволило запідозрити синдром Клайнфельтера.
З анамнезу відомо, що статевого потягу ніколи не відчував.
Під час проведення лабораторних обстежень було виявлено підвищення ЛГ, ФСГ та зниження рівня
тестостерону. При обстеженні андрологом виявлено гіпогонадизм.
Для підтвердження діагнозу було проведено каріотипування, результат обстеження - каріотип
47,ХХУ. Встановлений діагноз - синдром Клайнфельтера.
У зв‘язку з віком пацієнта корекція статевої функції не проводилася.
Синдром Клайнфельтера — це генетичне захворювання чоловіків, яке зумовлене вродженою
аномалією статевих хромосом, при якому є не менше двох Х-хромосом і не менше однієї Y-хромосоми. На
даний час поширеність захворювання коливається в межах 1 на 500-700 новонароджених хлопчиків. Огляд
медичних даних показав, що близько 50% вагітностей в США, якщо був виявлений синдром Клайнфельтера,
перериваються.
Приблизно у 10% хворих зустрічається мозаїцизм (46,ХУ/47,ХХУ) при якому аномальні клони
присутні не у всіх клітинах і тканинах організму. При такому каріотипі прояви патології чітко не виражені,
тому багато хворих можуть не знати про наявність у них захворювання.
Для точного встановлення діагнозу необхідно провести каріотипування, яке здійснюється шляхом
дослідження невеликого зразка крові. Потім з нього виділяються лейкоцити, які поміщують у живильне
середовище, інкубують і перевіряють на хромосомні аномалії, зокрема наявність додаткової Х-хромосоми.
Діагноз також може бути встановлений пренатально, за допомогою біопсії хоріона або амніоцентезу.
Також на сьогоднішній день в Україні широко використовується метод біохімічного скринінгу. У другому
триместрі вагітності визначають рівень хоріонічного гонадотропіну, некон‘югованого естріолу та
альфафетопротеїну (АФП). При синдромі Клайнфельтера та деяких інших хромосомних синдромах
(наприклад, делеція 18-ої хромосоми) відмічається зниження вмісту АФП.
Отримані дані свідчать про важливість пренатального скринінгу вагітних у першому та другому
триместрах, а також обстеженні хлопчиків для своєчасної діагностики синдрому Клайнфельтера.
10