Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Чубар Іван
ПОШКОДЖЕННЯ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ – ДІАГНОСТИКА,
ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА ЛІКУВАННЯ.
Кафедра хірургії ФПО
Вінницький національний медичний університет ім.М.І.Пирогова.
Науковий керівник: д-р мед.наук, проф., декан ФПО ВНМУ ім.М.І.Пирогова,
головний хірург УОЗУ в Хмельницькій області Суходоля А.І.
м.Хмельницький, Україна.
Незважаючи на те, що пошкодження дванадцятипалої кишки (ДПК) зустрічаються відносно рідко і
складають серед травм органів черевної порожнини 0,9-5%, однак складна діагностика, відсутність
стандартизованої хірургічної тактики і висока летальність – від 10-25 до 40% визначають актуальність
проблеми для досліджень.
В зв'язку із складною анатомо-морфологічною будовою ДПК діагностика ушкоджень її на
доопераційному етапі ускладнена. Особливо важка, іноді драматична, ситуація виникає при укодженнях
заочеревинної частини, як правило задньої стінки, ДПК. При закритій травмі живота основним механізмом
розриву низхідної і нижньої горизонтальної частини дванадцятипалої кишки є раптове підвищення тиск в
кишці (під дією зовнішнього фактору) між спазмованим пілорусом і дуоденоєюнальним згином.
Як правило, пацієнта беруть на операцію уже з вираженою клінікою ускладнень пошкодження ДПК
(перитонітом, кишковою непрохідністю, заочеревинними та підпечінковими гематомами та абсцесами).
Клінічна картина залежить від локалізації, виду пошкодження, наявності поєднаних пошкоджень,
часу з моменту травми. Згідно стандартизованої Міжнародної класифікації Abbreviated Injury Scale - 2008
(AIS) пошкоджень ДПК виділяють 5 ступенів. Специфічних симптомів, характерних для пошкодження ДПК,
немає. Є ряд загально клінічних симптомів та синдромів, що націлюють на ушкодження порожнистого органу
черевної порожнини, а саме ДПК.
Нами розроблено новий метод діагностики травм ДПК на до- та інтраопераційному етапах з
використанням 3% розчину перекису
Homyk Ulyana, Pavlyshyn Andriy, Kudliy Luydmula, Husak Hanna, Sydor Mariana
THE METHOD OF THE DERMAL SHRED ADAPTATION
Supervisor – the director Perepelytsya Mukhailo Petrovych
Private higher educational establishment ―Medical college‖
Ternopil, Ukraine
A successful surgical treatment of some diseases involving tissue defects, open wound surfaces, is
impossible without dermal shreds transplantation. However, existing to date methods of transplantation and dermal
shreds fixation are far from perfection.
The utility model relates to medicine, particularly to surgical trauma, may be used in the treatment of
wounds with skin defects, skin graft to adapt.
The known method of transplantation of dermal shred involves cutting, taking of the skin, the tangential
splitting, the places on the surface of the wound, shred fixation using bandages. The disadvantage of the known
method is the lack of clinical validity, resulting from a lack of permanent antiseptic conditions and excessive
drainage of transplanted skin, which causes desiccation.
In the basis of the adaptation method it is given the task to improve the well-known method by introducing
an additional process of reception in which actions designed to limit the creation of permanent desiccation and
antiseptic conditions, thanks to what the transplantation is improved.
The given task of clinical effectiveness is decided that the method includes the thermal shred cutting,
tangential splitting into three or more layers, one of which is epidermal, the rest are epidermal with the presence of
open areas of the dermis, it is applied on the granulated wound surface, epidermal skin with areas of the open
dermis, covered with isolated substance, granulated wound surfaces and isolated skin are covered with smooth
silicon plate with silver inserts, fixed by gauze bandage.
The proposed way of the dermal shred adaptation provides significant advantages over known as by isolation of
the dermal part of shred avoids desiccation and granulated wound surface avoids the loss of the biologically -
active substances, the permanent antiseptic conditions are created, which are optimal for engraftment and
boundary epithelization.
60