Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Лишентий Володимир, Лишента Христина, Франчук Максим, Франчук Уляна, Дукач Руслана
СОЦІАЛЬНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СУЇЦИДІВ ЧЕРЕЗ ПОВІШАННЯ
У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ
кафедра патологiчної анатомiї з секцiйним курсом та судовою медициною
Науковий керівник: доц. В.В.Франчук
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Горбачевського
Тернопіль,Україна
Однією з важливих соціальних проблем сучасного українського суспільства є зростання кількості
самогубств, експертно-епідеміологічні особливості яких в Тернопільському регіоні донедавна не вивчались.
У зв‘язку із цим, нами проаналізовано архівний матеріал Тернопільського обласного бюро судово-медичної
експертизи за 2008–2010 рр. (4023 акти судово-медичних досліджень трупів).
Встановлено, що протягом вказаного періоду часу на Тернопільщині 2067 осіб загинуло насильною
смертю, з яких внаслідок самогубства через повішання – 182 (8,8%). Серед самогубць 164 особи (90%) були
чоловічої статі. Кореляційного зв‘язку між кількістю таких суїцидів та віком померлих ми не встановили,
оскільки у всіх вікових групах, крім осіб до 20 років, сталась майже однакова кількість таких випадків. Значна
частина суїцидентів перебувала в алкогольному сп‘янінні різних ступенів, що спостерігалось більше ніж у
половини чоловіків і в кожної четвертої жінки. Крім того, у 117 самогубць (64,3%) на розтині були
діагностовані різноманітні соматичні захворювання (частіше за все – серцево-судинні), а 18 осіб (9,9%)
страждали психічними розладами. Констатовано сезонність скоєння суїцидів, переважно осінньо-весняної
пори (з піковими значеннями у вересні та травні відповідно), в нічний період доби, зазвичай у понеділок та
п‘ятницю. Характерно також, що 72,5% серед всіх самогубць були жителями сіл.
Таким чином, левова частка самогубств через повішання в Тернопільському регіоні відбувається
сезонно, переважно серед мешканців сільської місцевості, чоловіків, незалежно від віку, на фоні
алкогольного сп‘яніння.
Лойко Ігор
ГІСТОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ У ПАЦІЄНТІВ З
ВИРАЗКОВОЮ ХВОРОБОЮ
Кафедра хірургії №1
Науковий керівник: член.-кор. НАМН України, д-р мед. наук, проф. Ковальчук Л.Я.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Вступ. Діагностика г а строезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) за наявності виразкової
хвороби (ВХ) утруднена через відсутність об'єктивного критерію, яким може слугувати гістологічна оцінка
змін слизової оболонки (СО) стравоходу.
Мета дослідження. Оцінити зміни СО стравоходу та встановити гістологічні критерії важкості ГЕРХ
при діагностованій ВХ.
Матеріали та методи. Проведене ендоскопічне обстеження із взяттям біопсій стравоходу у 170
хворих, які лікувались з приводу ВХ у КЗ ТОР «Тернопільська університетська лікарня». Пацієнти були
розділені на 4 групи залежно від ступеня езофагіту за Лос-Анджелеською класифікацією (1999р): І група –
ступінь А (75 хворих), ІІ – В (47), ІІІ –С (36), IV – D (12).
Результати. Найпоширенішими гістологічними ознаками ураження стравоходу при всіх ступенях
езофагіту були паракератоз (82,7-86,1 %) та акантоз (78,7—83,3 %). Гіперплазію поверхневого шару
епітелію відмічено у 31 (41.3 %), 23 (48.9 %), 20 (55.6 %) та 8 (66.7 %), базального - у 25 (33.3 %), 32 (68.1
%), 25 (69.4 %) та 9 (75 %) хворих І-ІV груп. Еозинофільна інфільтрація СО виявлена у 3 (4 %), 5 (10.6 %), 6
(16.7 %) і 4 (33.3 %), нейтрофільна - у 36 (48 %), 23 (48.9 %), 19 (52.8 %), 6 (50 %) пацієнтів у І-IV групах.
Ектазію судин (венул) спостерігали у 8 (10.7 %), 6 (12.8 %), 12 (33.3 %) та 4 (33.3 %) випадках, а гідропічну
дистрофію епітелію - на рівні 16 %, 31.9 %, 52.8 % та 58.3 % у І, ІІ, ІІІ та ІV групах.
Висновки.
1. Паракератоз та акантоз є типовими для ураження СО стравоходу при поєднанні ГЕРХ та ВХ.
2. Інфільтрація СО стравоходу еозинофілами, гіперплазія базального шару та гідропічна дистрофія епітелію,
ектазія судин (венул) відображають важкість езофагіту у хворих з ГЕРХ та ВХ.
230