Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Петренко Наталія
ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЙ ПЕРЕДМЕНСТРУАЛЬНОГО СИНДРОМУ У ЖІНОК З ГІПЕРТИРЕОЗОМ
Кафедра акушерства та гінекології № 2
Науковий керівник: проф. Бойчук А.В.
Тернопільський державний медичний університет
імені І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
На сьогодні в структурі загальної ендокринологічної захворюваності жінок тиреоїдна патологія займає
друге місце після цукрового діабету. Провідну роль у зниженні якості життя жінок репродуктивного віку
відіграє передменструальний синдром (ПМС). Перебіг останнього особливо погіршується при супутньому
гіпертиреозі.
Нами обстежено 35 хворих з передменструальним синдромом і/або порушенням менструального циклу
при супутньому гіпертиреозі. У обстежених хворих було проаналізовано характер менструального циклу,
ступінь прояву ПМС, рівень ПРЛ, його біологічно активної фракції (БАФ), ЛГ, ФСГ, естрадіолу (Е2),
прогестерону (Пг). З метою корекції виявлених порушень застосовували мастодинон по 30 крапель двічі на
добу протягом 3 менструальних циклів.
При застосуванні мастодинону відбулося достовірне зниження рівнів загального пролактину до
(15,5±1,0) МО/л, його БАФ до (8,5±0,7) МО/л та її вмісту – до (54,7±4,5) %, достовірне збільшення
концентрації ЛГ до (9,3±0,6) МО/л, ФСГ – до (7,7±0,7) МО/л, Е2 – до (179,2±9,9) нг/л та Пг – до
(20,5±1,8) мкг/л.
Відновлення овуляторних циклів відбулося у 86,0 % хворих, регулярні менструальні цикли встановилися
у 94,3 % хворих, у всіх хворих нормалізувалися тривалість менструального циклу, тривалість та об‘єм
менструальної кровотечі.
Застосування мастодинону вело до усунення проявів альгодисменореї, емоційнопсихічних,
нейровегетативних, вегетосудинних та ендокринно-обмінних проявів ПМС у 94,3 % хворих.
Після застосування Мастодинону протягом 3 менструальних циклів секрет з молочних залоз
продовжував виділятися тільки у 4 (11,4 %) хворих
Таким чином застосування мастодинону мало позитивний регулюючий вплив на менструальну
функцію та усунення проявів ПМС та зарахунок корекції гіперпролактинемії та відновлення гіпофізарної
регуляції репродуктивної функції.
Пицюк Юля
СУЧАСНІ МЕХАНІЗМИ ВИНИКНЕННЯ І НОВІ МОЖЛИВОСТІ У ЛІКУВАННІ ДИСФУНКЦІЇ ПЛАЦЕНТИ
Кафедра акушерства та гінекології №2
Науковий керівник – канд.мед.наук, доц. Н.І. Багній
Тернопільський державний медичний університет
імені І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
Вступ. Плацентарна недостатність супроводжує майже всі ускладнення вагітності. Частота
плацентарної форми дисфункції плаценти становить 40% від загальних порушень у системі мати-плацентаплід.
При цьому спостерігаються порушення транспортної, трофічної, ендокринної, метаболічної та
антитоксичної функцій плаценти, що призводить до патології плода та новонародженого. Наслідком даної
патології є дистрес плода, затримка його розвитку і, можливо, антенатальна загибель.
Завдяки розширенню діагностичних можливостей для виявлення порушень функції плаценти, а
також у зв‘язку з появою нових даних про механізми регуляції кровообігу в плаценті при фізіологічній і
ускладненій вагітності з‘явилася можливість внести деякі доповнення в питання патогенезу та тактики
лікування плацентарної недостатності.
Метою нашого дослідження було провести порівняльний аналіз терапевтичної ефективності
загальноприйнятого лікування та монотерапії препаратом Тівортін у лікуванні дисфункції плаценти.
Результати дослідження. Об‘єктом дослідження були 16 вагітних жінок терміном гестації 28-32
тижні із супутньою дисфункцією плаценти.
Критеріями діагностики дисфункції плаценти слугували результати суб'єктивного та об'єктивного
дослідження. Так, 9 (67%) жінок пред'являли скарги на слабке відчуття рухів пллода, 3 (14%) на надмірні,
болючі рухи плода. У 4 (19%) вагітних змін зі сторони рухової активності плода виявлено не було.
При об‘єктивному обстеженні критерієм діагностики служила аускультація плода. У 10 (71%) жінок
спостерігалось приглушення серцебиття плода, у 3 (14%) - діагностовано аритмію, у 5 (24%) - тахікардія, у 2
(10%) -тенденція до брадикардії.
Дані додаткових методів обстеження підтверджували наявність дисфункції плаценти. Так, зокрема
при ультразвуковому дослідженні петрифікати у плаценті, дисперстність навколоплідних вод виявлено у 14
(90%) обстежуваних, маловоддя у 3 (14%), відносне багатоводдя у 13 (86%).
При кардіотокографічному дослідженні (КТГ) монотонність серцевого ритму встановлено у 9 (58%)
обстежуваних, децелерації - у 2 (10%). Тахікардії плода та тенденції до брадикардії були відповідно
підтверджені у 5 (22%) та у 2 (10%) обстежуваних.
Залежно від методу лікування усі вагітні були розділені на дві групи. Пацієнтки першої, контрольної
групи (8 жінок), отримували загальноприйняте лікування у вигляді внутрішньовенних інфузій 5 мг рибоксину
на фізіологічному розчині тричі на курс.
Пацієнтки другої групи (8 жінок) на фоні вітамінотерапії отримували внутрішньовенні введення 200
мл Тівортіну впродовж 5 днів на курс.
Ефективність проведеної терапії оцінювали після завершення курсу лікування на основі об‘єктивного
та суб‘єктивного методів обстеження. Хоча у першій групі вагітних спостерігалось покращення рухової
активності плоду та аускультативної характеристики серцебиття, проте дані КТГ-дослідження вимагали
подальшої антигіпоксичої терапії. Остання була продовжена шляхом 2-3 внутрішньовенних інфузій
комбінації вищеперерахованих препаратів. У пацієнток другої групи дані КТГ після завершеного курсу
лікування відповідали нормі.
Висновки. Отже, аналіз проведених досліджень підтверджує високу терапевтичну ефективність
препарату Тівортін у лікуванні вагітних із дисфункцією плаценти.
149