Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Мілевська - Вовчук Любов, Вовчук Віктор
СТАН ПАМ'ЯТІ, АКТИВНОСТІ УВАГИ ТА ВТОМЛЮВАНОСТІ У ХВОРИХ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ ЗАКРИТУ
ЧЕРЕПНО-МОЗКОВУ ТРАВМУ
Кафедра неврології, психіатрії, наркології та медичної психології
Науковий керівник: заслужений діяч науки і техніки, д-р мед.наук, проф. С.І. Шкробот
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м.Тернопіль, Україна
Серед актуальних проблем сьогодення травматизм загалом, та черепно-мозкова травма (ЧМТ)
зокрема, посідають одну з чільних позицій у зв'язку з їх високою медико-соціальною значимістю.
Метою дослідження було вивчити особливості порушень пам‘яті, активності уваги та втомлюваності
у хворих, що перенесли закриту ЧМТ залежно від клінічної форми отриманої травми та тривалості
післятравматичного періоду.
Обстежено 30 осіб, віком від 18 до 58 років, з них 5 жінок та 25 чоловіків. Серед обстежуваних 6 (20
%) перенесли струс головного мозку, 21 (70 %) – забій (з них – 9 (30 %) – легкого, 7 (23,3 %) – середнього, а
5 (16,7 %) тяжкого ступеню) та 3 (10 %) осіб мали стиснення головного мозку. Тривалість періоду після
травми становила до 2 років у 9 (30 %) осіб, від 2 до 5 років – у 14 (46,7 %) хворих та понад 5 років – у 7
(23,3 %) обстежуваних.
Для оцінки стану вибраних нейропсихологічних функціональних систем у даного контингенту
населення застосовували тест Лурія на запам‘ятовування 10 слів.
Ретельний аналіз проведених досліджень виявив, що 50 % осіб, що перенесли струс головного
мозку не мали порушень з боку пам‘яті, втомлюваності та уваги. У пацієнтів із забоєм головного мозку
домінували наступні розлади: при забої легкого ступеню – зниження пам‘яті та виражена втомлюваність
(77,8 %); при забої середнього ступеню – емоційна в‘ялість та відсутність зацікавленості (42,8 %); при забої
тяжкого ступеню – нестійкість уваги (40 %), емоційна в‘ялість і відсутність зацікавленості (40 %). Стиснення
головного мозку, як правило, супроводжувалося емоційною в‘ялістю та відсутністю зацікавленості (66,7 %).
Також нами встановлено, що у період після травми до 2 років, переважала емоційна нестійкість (44,5
%); від 2 до 5 років – зниження пам‘яті та виражена втомлюваність (57,1 %); після 5 років – емоційна в‘ялість
та відсутність зацікавленості (42,8 %) і зниження пам‘яті та виражена втомлюваність (42,8 %).
Таким чином, проведене дослідження емоційного фону хворих, що перенесли закриту ЧМТ,
показало, що порушення пам‘яті та активності уваги розвиваються за умови перенесеного забою та
стиснення головного мозку і прогредієнтно зростають із ускладненням клінічної форми перенесеної ЧМТ та
збільшенням тривалості післятравматичного періоду.
Насалик Роксолана
ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ГІДРОЦЕФАЛІЇ У ХВОРИХ НА ДИСЦИРКУЛЯТОРНУ ЕНЦЕФАЛОПАТІЮ
Кафедра неврології, психіатрії, наркології та медичної психології
Науковий керівник: д-р мед.наук, проф. Шкробот С.І.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м.Тернопіль, Україна
ДЕ – повільно прогресуюче дифузне та вогнищеве ураження речовини головного мозку, обумовлене
хронічним порушенням кровообігу або епізодами ГПМК. Внутрішня гідроцефалія (ВГЦ) характеризується
скупченням ліквору переважно в шлуночках головного мозку.
Метою роботи було дослідити особливості впливу ВГЦ на клінічний перебіг ДЕ.
Методи дослідження: загально-клінічне, неврологічне обстеження, інструментальні (КТ головного
мозку з вимірюванням розміру бокових шлуночків (БШ)).
Обстежено 25 хворих на ДЕ (чоловіків – 13, жінок – 12), віком від 47 до 72 років. Середній вік хворих
склав 64±2,3 роки. Фоновим захворюванням у всіх хворих була гіпертонічна хвороба (ГХ), яка в 67 %
поєднувалася з ЦА, у 16 % з ІХС, з ЦД та ФП по 8 %. ГПМК в анамнезі спостерігали у 28 % хворих. Хворих
на ДЕ І ст було 20 %, ІІ ст – 60 %, ІІІ ст – 20 %.
Усіх хворих було поділено на 2 групи: 1 групу склали хворі з ознаками ВГЦ (15 пацієнтів), 2 групу
(група порівняння) склали пацієнти (10 чоловік) без ознак ВГЦ. У 1-ій групі виділено 2 підгрупи: 1А (7 чоловік)
– з переважним розширенням тіл БШ, 1Б (8 чоловік) – з розширенням передніх рогів. Вираженість ВГЦ була
наступною: помірна 80 %, виражена – 13 %, легка – 7 %, причому в підгрупах 1А та 1Б переважала помірна
ВГЦ (80 % та 71 %), виражену ВГЦ фіксували у 29 % 1Б підгрупи.
Провідними синдромами в 1А підгрупі були вестибуло-координаційний та цефалгічний по 29 %,
екстрапірамідний, мозочкової атаксії, псевдобульбарний по 14 %; в 1Б групі: лобної атаксії у 63%, деменції у
25 %; в 2 групі у 40 % – цефалгічний, по 20 % – астено-невротичний та вестибуло-координаційний, по 10 %
мнестичних порушень та бульбарний.
При наростанні ступеню ВГЦ збільшувався відсоток пацієнтів з псевдобульбарним синдромом,
апраксії та деменції.
Висновок: ВГЦ негативно вливає на перебіг ДЕ, поглиблюючи неврологічний дефіцит. При збільшенні
тіл БШ наростає екстрапірамідна та мозочкова недостатність, а при розширенні передніх рогів частіше
спостерігається апраксія ходи та деменція.
119