Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Волотовська Наталія
ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ В УМОВАХ ТЯЖКОЇ ТРАВМИ І КРОВОТЕЧІ
Кафедра екстреної медичної допомоги і медицини катастроф
з курсом військової підготовки
Науковий керівник: д-р мед. наук, проф. А.А. Гудима
ДВНЗ ―Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського‖
м. Тернопіль, Україна
Травматизм – актуальна проблема сучасності. Скелетна травма нерідко супроводжуються масивною
кровотечею, яка поряд із безпосереднім пошкодженням тканин стимулює патогенні механізми, зумовлені
зниженням доставки до них кисню. При цьому виникає адаптаційно-компенсаторна відповідь в органах,
віддалених від первинного місця ураження, механізм якої досконало не вивчений. Мета роботи – з‘ясувати
роль гемічної гіпоксії в патогенезі ураження печінки в умовах тяжкої травми.
Експерименти виконано на нелінійних білих щурах-самцях масою 180-200 г. В умовах тіопенталонатрієвого
знечулення (40 мг/кг) у першій дослідній групі тваринам наносили механічне пошкодження стегна.
У другій дослідній групі – одночасно викликали кровотечу зі стегнової вени (20-22 % ОЦК). Через 1, 3 і 7 діб
після травми у тканині печінки визначали вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ, активність
супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КАТ) та обчислювали антиоксидантно-прооксидантний індекс
(АПІ). Контрольну групу склали тварини, яких тільки вводили у наркоз.
Дослідження показали, що травма супроводжувалася зростанням вмісту у тканині печінки ТБКактивних
продуктів ПОЛ, яке було істотно більшим в умовах кровотечі у всі терміни спостереження. На 1
добу після травми в обох дослідних групах збільшувалася активність СОД, на 3 добу вона істотно
знижувалася, а на 7 зростала до рівня контролю, причому на тлі додаткової кровотечі була більшою. У
другій дослідній групі, порівняно з першою, на 1 добу істотно знижувалася активність КАТ, яка поступово
збільшувалася, досягаючи на 7 добу контрольного рівня. При цьому у всі терміни спостереження у другій
дослідній групі суттєво нижчим виявився АПІ.
Отже, додаткова кровотеча на тлі тяжкої травми у тканині печінки стимулює вільнорадикальне
окиснення ліпідів і сприяє виснаженню ферментативної ланки антиоксидантного захисту, що слід
враховувати в умовах інтенсивної терапії.
Герасимець Анатолій
РЕАКЦІЯ РОГІВКИ НА НЕПРОНИКАЮЧУ ТРАВМУ ОКА
Науковий керівник: д-р мед. наук, проф. М.Р. Хара
Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
За даними ВООЗ патологія рогівки входить до трійки основних чинників втрати зору. Існуючі на
сьогодні методи консервативного лікування знизили відсоток ускладнень травматичних пошкоджень очей,
але не всі з них є достатньо ефективними з огляду на можливі ускладнення та втрату зору, що підтверджує
актуальність дослідження даної проблеми. Метою дослідження було вивчення реакції імунної системи,
активності ПОЛ та АОС в рогівці при непроникаючому пораненні ока у кролів. Проведенні дослідження
показали, що ушкодження рогівки в динаміці розвитку викликало зміни вмісту у ній імуноглобулінів,
циркулюючих імунних комплексів, лізоциму, МДА, активності СОД та каталази. Так, через 3 доби від початку
відтворення експериментальної моделі в гомогенаті рогівки відбулося зменшення вмісту імуноглобуліну G,
збільшення вмісту циркулюючих імунних комплексів та лізоциму, МДА, зменшення активності СОД,
збільшення – каталази. Про прогресування патологічних змін через 7 днів спостереження свідчило
поглиблення встановленої тенденції. Окрім того, виник дефіцит імуноглобуліну А попри тенденцію до
відновлення вмісту лізоциму. Через 10 днів експерименту більшість з досліджуваних показників залишалися
відмінними від контрольних, а депресія активності СОД дещо зменшилася. Через 14 днів спостереження
вміст імуноглобулінів, лізоциму та МДА був на рівні контролю, вміст ЦІК, незважаючи на тенденцію до
зменшення, залишався збільшеним, активність СОД – зменшеною, а каталази – підвищеною. Таким чином,
проведене дослідження показало, що непроникаюча травма ока викликає розвиток запального процесу в
рогівці, який вже на ранніх етапах характеризується реакцією специфічних та неспецифічних механізмів і
зберігається 14 діб з моменту виникнення.
182