Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Скорбач Олена
ІМУНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОСТГІСТЕРЕКТОМІЧНОГО СИНДРОМУ
Кафедра акушерства та гінекології №1
Науковий керівник – д-р мед. наук, проф. Щербина М.О.
Харківський національний медичний університет
м.Харків, Україна
Останнім часом зросла зацікавленість до вивчення імунологічних особливостей
постгістеректомічного синдрому як однієї з важливих патогенетичних ланок естрогендефіцитної патології.
Доведено, що адекватна імунна відповідь забезпечується певним гормональним гемостазом і будь-які його
зміни призводять відповідно до порушення механізмів імунологічної реактивності.
Метою дослідження було вивчення імунного статусу у хворих на постгістеректомічні порушення
через 1, 6, 12 і 24 місяці після гістеректомії (ГЕ).
До дослідження було залучено 60 жінок віком 39-49 років. Основну групу склали 40 жінок, яким було
проведено ГЕ, групу контролю – 20 здорових жінок аналогічного віку.
Популяційний і субпопуляційний склад лімфоцитів крові оцінювали за допомогою проточної лазерної
цитометрії (FACSC Calibur, США), активності фагоцитарних клітин методом S.Neilsen (1995), уміст у крові
основних про- і протизапальних цитокінів визначали методом імуноферметного аналізу з використанням
комерційних тест-систем виробництва «Протеїновий контур» (СПб, Росія), концентрацію в сироватці крові
основних класів імуноглобулінів визначали спектрофотометрично, циркулюючі імунні комплекси в сироватці
крові визначали методом селективної преципітації.
Дослідження, які було проведено, показали наявність виражених змін загальної імунореактивності в
жінок після ГЕ, крім того зі зростанням ступеня тяжкості постгістеректомічного синдрому спостерігалося
зростання змін в імунному статусі. Так, в умовах дефіциту естрогенів, які формуються у хворих основної
групи, виявлено значні зниження імунорегляторного індексу, а також підвищення активності природних
кілерів і зростання кількості та активності В-лімфоцитів, істотно змінювався вміст як прозапальних, так і
протизапальних цитокінів.
Отже, у жінок основної групи відзначалися зміни в імунологічному статусі протягом перших двох
років. Перспективним є включення імунокоректорів до комплексу терапії, що дозволить удосконалити
терапевтичні підходи до вирішення проблеми здоров‘я жінок, які перенесли ГЕ.
Стречень Наталія
ЗАГАЛЬНО-КЛІНІЧНИЙ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЕФЕКТИВНОСТІ АГОНІСТІВ
ГОНАДОТРОПНИХ РИЛІЗІНГ-ГОРМОНІВ
Кафедра акушерства та гінекології № 1
Науковий керівник: д-р мед.наук, проф.. Рожковська Н.М.
Одеський національний медичний університет
м. Одеса, Україна
У наш час гормональна терапія широко застосовується в гінекологічній практиці. Одними з
найчастіше використовуваних препаратів стали агоністи гонадотропних рилізінг-гормонів (агоністи Гн-РГ).
Здатність цих препаратів викликати так звану оборотну медикаментозну оваріектомію є рекомендацією для
їх застосування в лікуванні захворювань, що розвиваються під впливом стероїдних гормонів яєчників, таких
як ендометріоз та міома матки у жінок репродуктивного віку.
При використанні агоністів Гн-РГ в лікуванні ендометріозу були відмічені наступні ефекти: вже з
другого місяця спостерігається зменшення больового синдрому у пацієнток, а до закінчення курсу терапії
інтенсивність болів знижується в середньому в 4 рази; зниження проявів дисменореї; зникнення меноррагій;
зменшення поширеності спаєчного процесу у жінок, що перенесли оперативне втручання; нормалізація
функції репродуктивної системи і можливість настання вагітності після відміни препарату.
Під час застосування агоністів Гн-РГ в якості передопераційної консервативної терапії у пацієнток з
міомою матки спостерігалися такі позитивні зміни, як зменшення об'єму пухлини і розмірів матки на 30-40 %;
зниження клінічних проявів захворювання: поліпшення загального стану хворих, зникнення маткових
кровотеч, зниження больового синдрому і поліпшення якості життя; зниження крововтрати під час операції і
підвищення якості технічних умов для проведення операції. Також значно знизився ризик розвитку
рецидивів у жінок після перенесеної міомектомії.
Таким чином, застосування агоністів гонадотропних рилізінг-гормонів дозволяє значно поліпшити
якість життя пацієнток, зменшити ризик післяопераційних ускладнень та розширити можливості для
відновлення їх репродуктивної функції.
153