Збірник тез XVI Міжнародно медичного конгресу студентів та ...

Бурак Андрій
СТИМУЛЯЦІЯ МОТОРИКИ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ ТА КОРЕКЦІЯ ЕНТЕРАЛЬНОГО
ХАРЧУВАННЯ В РАННЬОМУ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ ПРИ ГОСТРІЙ ЗЛУКОВІЙ КИШКОВІЙ
НЕПРОХІДНОСТІ
Кафедра хірургії № 1
Науковий керівник: д-р мед. наук, проф. Беденюк А.Д.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
м. Тернопіль, Україна
У структурі захворювань ургентної хірургії гостра злукова кишкова непрохідність (ГЗКН) займає одне з провідних
місць. Незважаючи на прогрес, який був досягнутий протягом останніх років, результати комплексного лікування цього
тяжкого захворювання не можуть задовольнити клініцистів, оскільки післяопераційна летальність залишається високою,
не має тенденції до зменшення і складає 15-45% . В структурі післяопераційних ускладнень з боку органів черевної
порожнини (ГЗКН) займає третє місце після перитоніту і абсцесів черевної порожнини (О.В. Лігоненко та співавтори).
Метою нашого дослідження було покращення результатів комплексного лікування хворих із гострою злуковою
кишковою непрохідністю шляхом застосування методу безперевної тривалої ентеральної оксигенотерапії та ранньої
ентеральної терапії.
Проведений аналіз лікування 15 хворих з гострою злуковою кишковою непрохідністю, яким було виконано
роз‘єднання злук, назогастроінтестинальну інтубацію тонкої кишки. Для оцінки ефективності запропонованої нами
лікувальної тактики всі хворі були розділені на дві групи. В І (основну) групу ввійшли 10 хворих котрим інтраопераційно
проводили назогастроінтестинальну інтубацію тонкої кишки двоканальним інтубаційним зондом. В ранньому
-1
післяопераційному періоді через інтубаційний зонд вводили газоподібний кисень з об‘ємною швидкістю 0,15 мл·кг
-1·хв
за методикою безперервної тривалої оксигенотерапії запропонованої Л.Я. Ковальчуком та співавторами (2001). Також
проводили лаваж кишечника ізотонічним розчином NaCl, який вводили в кишку, від‘єднавши катетер від магістралі з
киснем. Кишковий вміст при цьому пасивно виділявся через окремий канал зонда. Лаваж кишечника з кратністю 4 рази
на добу та тривалу безперервну оксигенотерапію продовжували виконувати на протязі 2-4 діб післяопераційного
періоду.
В ІІ (контрольну) групу ввійшли 5 хворих котрим також інтраопераційно проводили назогастроінтестинальну
інтубацію тонкої кишки двоканальним інтубаційним зондом, але зонд використовувався тільки для декомпресії і
дослідження. В післяопераційному періоді ці хворі отримували традиційну терапію.
Проведення дослідження показало, що синдром надмірного бактеріального обсіменіння усіх відділів тонкого
кишечника характерний для І та ІІ групи хворих. В І групі хворих лаваж та безперервна оксигенотерапія забезпечили
стимуляцію моторно-евакуаторної функції кишечника і сприяли значному зниженню показників бактеріального
обсіменіння тонкого кишечника, які вже на 4 добу знаходились на рівні фізіологічної норми. Тоді, як в ІІ групі
застосування лише інтестинальної декомпресії незначно впливало на якісний і кількісний склад мікрофлори.
Висновки. 1. При гострій злуковій кишковій непрохідності спостерігається грубе порушення бар‘єрної функції
кишкової стінки. 2. Використання запропонованого комплексу заходів, які дозволяють корегувати бар‘єрну та
стимулювати моторно-евакуаторну функцію кишечника забезпечує благоприємний перебіг післяопераційного періоду та
попереджує розвиток гнійно-запальних ускладнень.
Барабаш Вероніка, Савчак Ярослав
ОПИС КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ ПОСТНЕКРОТИЧНИЇ КІСТИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ УСКЛАДНЕНОЇ
ТРОМБОЗОМ СЕЛЕЗІНКОВИХ СУДИН ІЗ ТОТАЛЬНИМ НЕКРОЗОМ СЕЛЕЗІНКИ
Кафедра загальної хірургії
Наукові керівники доц. Лисюк Ю. С., доц. Бідюк Д. М.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
м. Львів, Україна
Актуальність: Тотальний некроз селезінки є небезпечним для життя наслідком гострого панкреатиту. Однак рідкість
цього ускладнення може спричинити труднощі діагностики та помилки в лікуванні.
Мета: Проаналізувати клінічний перебіг постнекротичної кісти підшлункової залози, ускладненої тотальним некрозом
селезінки.
Матеріали та методи: Дані обстежень та історії хвороби.
Результати: Пацієнт Б., 43 р., госпіталізований зі скаргами на відчуття дискомфорту вгорі живота, болі в епігастрії та
лівому підребер‘ї. З анамнезу: 2 роки тому консервативно пролікований з приводу гострого некротизуючого панкреатиту,
ускладненого псевдокістами головки і хвоста підшлункової залози (діаметр кісти 22 мм). В подальшому двічі лікувався
стаціонарно з приводу гострого панкреатиту із локалізацією болів у епігастрії та лівому підребер‘ї. На час актуальної
госпіталізації: за даними УЗД у хвості підшлункової залози об‘ємний утвір 33 мм в діаметрі, селезінка розмірами 14х8 см,
із множинними гіпоехогенними вкрапленнями по 5–10 мм, кровоплин по селезінкових судинах відсутній. Дані
комп‘ютерної томографії з ангіографією – в ділянці хвоста підшлункової залози регіон зменшеної перфузії (некрозу)
розмірами 3 см, на місці селезінки кістозна формація розмірами 12х9 см. Виконано планове операційне втручання –
спленектомію, резекцію пасма лівої половини великого сальника. Висновок патоморфологічного дослідження:
великовогнищевий некроз пульпи селезінки, вогнища геморагічного некрозу сальника.
Висновки: Гострий некротизуючий панкреатит може ускладнитися тромбозом селезінкових судин із ураженням
селезінки, що зумовлено особливостями їх синтопії.
При локалізації постнекротичної кісти в ділянці хвоста залози та ультрасонографічній семіотиці ураження селезінки
доцільно виконувати комп‘ютерну томографію із ангіографією для виявлення чи заперечення некрозу селезінки.
36