Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Релятивізм як методологія сучасного мистецтваОлена ГОЛУБну. Щодо мене, то я здебільшого погоджуюсьз цитованими ним опонентами, як наприклад:«Вчені-соціологи, які вважають, що рішення,які базуються на їхніх висновках, вільні відпередумов, пов’язаних із ціннісними судженнями,лише приймають притаманну їм системуцінностей за абсолютну істину. Цей спосібмислення веде до тоталітаризму» [2].Саме до тих, хто не помічає, як цінніснісудження впливають на їхню позицію, належитьне тільки М. Ліфшиц, а й багато іншихвчених та споживачів культури, і це проблемане тільки минулого, а й сьогодення. Оминутибудь-який вплив неможливо, проте мовайде про таку систему цінностей, яка породжуєтоталітаризм, тому слід розібратися,як не потрапити знову до нього у полон, тобтоне повторювати прикрість історії.Спосіб мислення тих, хто відстоює засадисоціалістичного реалізму — це схильністьдо абсолютизації певної системи цінностей.Як не дивно, а зараз любителів «соцреалізму»чимало, судячи з того, що на арт-ринкутакі картини зростають у ціні, а деякі сучасніхудожники стилізують свою манеру під цей«антикваріат». Видається, що це не простоколекціонування, а й демонстрація прихильностідо застійних, стабільних часів радянськоїідеології. Адже актуальне сучасне мистецтвопрагне до провокативності, примушуєпрацювати мозок та шукати нові відчуття,що далеко не для кожного є приємним абоможливим. Набагато спокійніше споглядатистарі картини, побудовані на утопічній ідеологіїнеіснуючого комунізму.Як відомо марксизм-ленінізм переробиввзяту за основу філософську систему Гегеляй відкинув поняття абсолюту (світовогодуху), залишивши поняття діалектики, тобтозаконів його розвитку. За такої утилітарноїредукції, все ж таки, творцям історичногоматеріалізму неможливо було уникнути впливупарадигми абсолютизації. Тому не можнане погодитись з її критиками: «Звичайні звинуваченняпроти марксистської теорії полягаютьу тому, що вона представляє собою рід«релігійної догми», «логодіцеї», віри у «міленіум»,тисячолітнє царство» [3].Що як не фанатична віра у свою «об’єктивнуістину» виправдовувала безжальне знищеннямільйонів інакомислячих радянських громадян,знущання у концтаборах, так само як іу тоталітарній Німеччині? Отже, не такийвже й безневинний той спосіб мислення,який призводить до жахливих наслідків. Безумовно,неможливо врахувати всі чинники,що обумовлюють такі наслідки, адже самаідея абсолюту досить далека до втіленняу життя, проте історичне минуле тоталітарнихкраїн вже довело один з жахливих шляхівїї розвитку. Отож, повернемося до розглядуспособу мислення в галузі мистецтва.Ідеологи соцреалізму вважають, що тількивони знають об’єктивну істину і тількисоціалістичний реалізм у сфері образотворчогомистецтва в змозі відтворити її, а всі іншіметоди, за М. Ліфшицем (та йому подібними),підлягають осудженню й зневазі:«Взагалі, реалізм є істиною у мистецтві.Сучасна суперечка ідей зводиться до того, чиіснує така істина чи істин стільки ж, скількиточок зору, і всі вони виправдані, не порівняніміж собою, непрозорі для чужого ока, не кращій не гірші, а просто різні. У філософськомувідношенні ця банальність двадцятого століттяє войовничим релятивізмом, таким самоміщанським, як вічні істини міщанина минулихчасів…Те, що подібний релятивізм можебути названий нікчемною обивательщиною,— не лайка, а точний вираз факту… У кожногосвоя думка, свій смак — а будь-які загальнікритерії "репресивні" й "тоталітарні"!» [4]Чим, як не фотонегативним зображеннямнинішньої ситуації у мистецтві видаютьсяслова, написані у 70-і роки! Залишається тількивідкинути лапки та зневажливу інтонацію,і можна використати цю слушну думку у своїхміркуваннях. Саме релятивізм як антипод105