Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Рефлексії російського театруу мистецькому досвіді Леся КурбасаНаталя ЄРМАКОВАПроблема ставлення Курбаса до російськоїсценічної культури була і лишається актуальноюдля дослідників його спадщини. Певноїтрадиції її розв’язання у вітчизняному театрознавствіне існує. Немає претензії на створеннятакої концепції і у цьому виступі. Йогомета значно простіша — зауважити прикметніознаки ставлення Курбаса до російського театру,виокремити найбільш виразні симптомитаких реакцій.Для формування сценічного досвіду митця,чия праця радикально вплинула на модернізаціювітчизняного театру, — сфера рефлексій,аналогій, посилань є вкрай важливою. Аджехудожник апелює не лише до публіки, але й дотих чи інших мистецьких шукань, традицій,новацій. Свідомо чи підсвідомо він обирає конкретнімистецькі феномени, з якими, сказати б,вступає в «діалог». Курбас теж цього не уникнув,завдяки чому ми дізнаємося про спосібйого мислення, уяву, природу різноманітнихмистецьких ініціатив. Коло його зацікавленьбуло чималим і не обмежувалося інтересомлише до однієї національної культури, хочабагато хто із колег Курбаса апелював виключнодо російської театральної традиції. За радянськихчасів визнання саме цього пріоритетувважалося обов’язковим. Політична мотиваціятакої вимоги — очевидна. «Офіційне театрознавство»навіть звикло розподіляти поміжукраїнськими (і не лише) митцями відповідні«ролі»: кого вважати місцевим «Станіславським»,а кого, приміром, — «Мейєрхольдом»(як це і сталося саме із Курбасом).Насправді у першій третині XX ст. впливК. Станіславського, Вс. Мейєрхольда, Є. Вахтангованебезпідставно визнавався досить відчутнимна всьому мистецькому просторі Європи.Однак це не означає, що художній досвідКурбаса складався саме у такий спосіб. НедаремноЮ. Шерех вважав, що «культурою длянього була не російська, а німецька, включноз тогочасним німецьким експресіонізмом» [1].Ця теза підтверджується всією практикою Курбаса.Однак цілком очевидні художні пріоритетиреформатора національної сцени не виключаютьйого уваги до явищ іншої природи, у томучислі, приналежних російській культурі.Треба сказати, що у середині 1920-х роківдо зближення постатей Курбаса і Мейєрхольдавдавалася не лише пересічна публіка, алей численні рецензенти. Провінційна обмеженість,віками вкорінене національне самоприниженняне дозволяло їм навіть припустити,що Курбас може цілком самостійно торуватимистецькі шляхи. Йому нерідко закидали упослідженняй навіть прямі запозичення у московськогометра. Провокативна брутальність394