Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОчайно ж, до повітря, виду, арії, мотиву і т. ін. [14,558]. Тобто, якщо реальність припускає розглядявищ із певної точки зору, то Су-Мей Тце використовуєу своєму проекті множинні та динамічніпрочитання, апелюючи, таким чином,до гіпертексту.Найцікавішим на 50-ій Венеційській Бієналемені видався проект Ізраїльського павільйону(куратор Мордекахі Омер) із двома відеоінсталяціямиМіхали Ровнер: «Час, що залишився»і «Зона даних» ізраїльської художниці, котрамешкає в Америці і знімає відео в Ізраїлі, Румуніїта Росії. У відеоінсталяції «Час, що залишився»ми бачимо 2 проекції з лініями із чорнихфігур: на одній вони формують то коло, то текст,що нагадує єгипетські ієрогліфи чи письменаз сувоїв Мертвого Моря; на іншій ці людськівервечки злагоджено рухаються в повторюваномуритмі, прослизаючи одна крізь іншу, як вансамблі «Берізка», де, однак, не відбуваєтьсяпросування. За виразом куратора МордекахіОмера, це робота про гуманність, одночаснонаповнена людською присутністю та відсутністю;там порожнеча виступає в якості категорії,що посилює відчуття напруги між базовимицінностями й екзистенційними умовами нашоговиживання.У роботі Ровнер «Зона даних» ми бачимозанурення в тему аналізу людської динамікита енергії. Художниця поміщає все ті ж танцюючілюдські ланцюжки в пробірки. Це науковедослідження, що вивчає людські зразкина фізичному й молекулярному рівні, відсилаючиглядача до феномену клонування. У той жечас «Зона даних» розглядає людську психікута ментальний стан буття [15, 548]. Ця стриманаза формою робота виявляється настількиактуальною ще й тому, що в ній проглядаєгуманістична трагедія в цій країні; втім, очевидно,саме міркування горезвісної політкоректностіне дозволили відзначити цей проектна бієнале.На 49-ій Венеційській Бієнале 2001 рокунагороди отримали Джанет Кардіфф та Джорж2009, випуск шостийБюр Міллер за свою інсталяцію «The ParadiseInstitute»/«Райський інститут», та МарісаМерц, а спеціальною відзнакою була нагородженаФіона Тан.На 48-й Венеційській Бієнале 1999 рокуШирін Нешат виграла Гран-прі за відео «Turbulent»/«Бурхливий»(1998) та «Rapture» /«За -хват» (1999). Згодом фільм Ширін Нешат «Жінкибез чоловіків» (за однойменною книжкоюШахрнуш Парсіпур) отримав Срібного Леваза режисуру на Венеційському міжнародномукінофестивалі у 2009 році. Фільм частковофінансувався і за українські кошти — одниміз продюсерів цього фільму виступав ОлегКохан (Сота Груп); втім, не він один: фінансовіугруповання Нестора Шуфрича, котрий останнімчасом звернув увагу на кінематограф, такожпідтримують не українські, а іноземні картини.Небажання фінансувати українські проекти,утримування його десятиліттями тількив режимі очікування, навряд чи сприятимейого виходу на міжнародний рівень.Катажина Козира на 48-й ВенеційськійБієнале 1999 року отримала почесну нагородуза відео-інсталяцію «Жіноча лазня» (1997)в Польському Павільйоні, де був використанийвідео-матеріал, знятий в купальні дляжінок в Будапешті. З цією роботою тематичнопов’язана друга відео-інсталяція Козири «Чоловічалазня» (1999).На 47-ій Венеційській Бієнале 1997 рокуМарина Абрамович зчинила фурор і отрималаЗолотого Лева за свій перформенс «Балканськебароко», що був гнітючою алегорієювійни. Перебуваючи під жахливим враженнямвід вій ни в Югославії, вона сиділа 4 дні протягом6 годин на горі кривавих коров’ячих кісток,співаючи сумних пісень і віддираючи останнішматки плоті від кісток. На відео-екранаху тому приміщенні мерехтіли зображенняїї батька і матері.Того ж таки 1997 року Сем Тейлор Вудна Венеційській Бієнале отримала преміюяк найбільш «перспективна молода художниця».44