Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОрозмови на предмет дослідження, на деперсоніфікованийоб’єкт не позбавленого паталогоанатомічноїпильності аналізу. Призначеннядіяльності такого кшталту — переосмисленнюзанадто тяжких, муміфікованих, вписаниху бурштинове світло стереотипів, ідей, переоцінкаархетипових культурних моделей з точкизору сучасного художника, і, звичайно, йогоглядача: сучасної людини.Звертаючись до біблійної теми в мистецтві,актуальне мистецтво переосмислює його; цейпроцес рідко коли набирає форм висловленняглибокої поваги, натомість змушує відкриватицілком несподівані сторони сталих конструкцій,хай навіть довкола них і будувались цілкомрегламентовані діалоги протягом останніхщонайменше 5–6 століть — у живописі, в 21 вік— в історії іудео-християнської цивілізації.Розглянутий цикл провокує детальнийаналіз творчості М. Караваджо, що не входитьані в наміри авторки статті, ані, зрештою,в концепцію цього циклу творів художника.Проте, безумовно, слід додати кілька слів щодомісця його творчості в історії мистецтва. Караваджосправедливо вважають одним з родоначальниківреалізму; саме він одним з першихнамагався у XVII сторіччі знайти певнийвихід за межі канонічної, усталеної іконографіїзображень біблійних сцен. Його пропозицієюбуло позбавлення зображеної форми перебільшеноїсимволізації образу: на думку художника,межова конкретність форми зображеноголюдського тіла, виліпленого не стількитонкощами колориту, скільки світлотінню,нічого не віднімала від позачасового сакральногозначення сюжетів «ЖертвоприношенніІсака» чи «Давида та Голіафа», натомість даючихудожнику змогу, по-перше, використативласну художню мову, і, по-друге, наблизити«діючих осіб» впритул до глядача, дозволитиототожнитись з героями, сприйнятими в якостіне стільки героїв доісторичної давнини,скільки цілком реальних сусідів по римськійчи, скажімо, сицилійській вулиці. Цікаво те,2009, випуск шостийщо «авантюрний» образ художника абсолютноне відповідав дійсності: він опинився в ситуації,де висловлювати власну думку і використовувативласну відверту манеру мовленняозначало протиставляти власну творчістьманірності маньєризму та зашореності академізму,і, отже, провідним напрямкам, а такожїх представникам, у тогочасному італійськомумистецтві.Окрім того, слід згадати, що тільки творина класичні, тобто біблійні чи античні, темиєдині гарантували тогочасному художникудійсно значні замовлення, тобто взагалі можливістьпрацювати за фахом: першою цікавиласьцерква, в якості провідного замовникатворів «державного рівня» (що її функцію нинівиконують найстарші державні музеї та престижніприватні колекції [9]); другою — меценати,зацікавлені в прикрасах власних осельменш серйозними сюжетами.Всі ці прописні істини для фахівців, проте,не є очевидними для пересічного глядача,від котрого рівно далекі як професійні складнощіживописця XVII століття, так і сюжетиз біблійної, тим паче старозавітної, історії. І те,і інше апріорі провокує ту форму трохи нудьгуючоїповаги, за котрою дарма чекати будьякихживих реакцій на те, що відбуваєтьсяна полотні.Переосмислення стародавніх сюжетів першогота другого рівня, — по-перше, біблійноїісторії, по-друге, особливостей приватноїрозмови між творами художників, розірванихкількома століттями — в інтерпретаціїциклу «Ройтбурд vs Караваджо» відбуваєтьсяза рахунок подвійної, навіть потрійної проекціїестетичних нашарувань. Стилізованіповтори фрагментів фігур, — інколи взятихяк є, іноді «переодягнутих» чи перевернутих,і, головне, виконаних в’язким, густим живописом,що не має нічого спільного з гладенькимилесированими поверхнями основоположникареалізму, записані легковажними малюночками,смішними, безсюжетними, цілковито228