Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Легітимність присутності біблійних мотивів у сучасному мистецтвіБогдана Пінчевськанесерйозними, більше схожими на вуличніграфіті чи дитячі малюнки в неакуратнихзошитах чи блокнотах. Легкі розпружені лініїнібито знецінюють титанічний «копіювальний»труд; знецінюють трагічні, світлі, темні,урочисті чи ліричні прообрази; і саме такимчином метафорично підкреслюють контрастміж тим, що оточує глядача щонедень, що становитьосновну суть його світосприйняттяв дійсності, від того, яким він себе бачить і якнамагається мислити, споглядаючи монументальніобрази з вічних сюжетів.З одного боку, запозичені класичні сюжетив будь-якому контексті зберігають свої первісніякості наративів стародавньої історії, не втрачаючиані власної магії, ані всього діапазону,властивому містицизму сакральних значень;цій темі присвячено безліч літератури, на зразок«Посмішки» Рея Бредбері [10]. Легковажністьнефігуративних графіті не робитьслухняність старого Авраама, так само, як істраждання Ісака, смішним: конфлікту не відбуваєтьсяза рахунок того, що дві образотворчімови, два типи мислення розташовані у нічимне пов’язаних між собою світах. Розташованіна площі єдиного полотна, архетипові модифікаціїтієї чи іншої ментальності не знаходятьміж собою жодної спільної мови; міжними немає зв’язку, у них, принаймні на першийпогляд, немає нічого спільного. Більшогоконфлікту, власне, не існує, аніж конфлікттотальної неможливості діалогу, скерованогопрокляттям вавилонської вежі, конфліктувідсутністю спільних мовних конструкцій,котрі перетворили б два паралельні монологиу взаємопов’язану композицію. Власне, цейцикл, на мою думку, виступає в якості одногоз найвиразніших діагнозів як щодо постмодерну,— якщо йдеться про мистецтво, — такі щодо об’єктивної дійсності, коли йдеться провсе інше. Конфлікт мов полягає не в протиставленніконцепцій, але в неможливості діалогу;графіті мусять, але не спотворюють вишуканийживопис; класичному живопису нічогододати до імпульсивних закарлючок графіті.Тим не менше, діалог все-таки відбувається,хоча його драматургія розташована поза межамиетики та естетики, з точки зору котрих подіїна полотнах розташовані виключно в областівзаємодії живописних, світлотіньових та лінійнихрішень, тобто взагалі за межами добраі зла, краси і потворності та інших дуальнихпар, конфлікт котрих, врешті, і дає можливістьвиносити ті чи інші тези на користь існуванняетики та естетики. Діалог відбувається завдякинаміру художника зіштовхнути ці дійсностіу живописному просторі, де чистота експериментуне підлягає жодному ризику конфлікту.Взаємодія освітлених винайденим Караваджоконтрастним театральним світлом фігур з апофеозомневимушеності абстрактних ламанихрисочок дає в результаті висновок, котрий, власне,і спровокував провідну тему статті: якщов сучасному світ (читай: мистецтві) є місце длябудь-якого явища, всього і всякого, без виключенняі без огляду на концепції та лиця, то легітимністьбіблійної тематики не мусить нікомудоводити своє право на присутність у поламаній,безкінечно переобтяженій зайвою інформацією,свідомості глядача. Інша річ, що все,що не розважає глядача, часто його дратує; іншаріч, що йому постійно потрібно нагадувати найпростішіречі, від важливості відповідальногоставлення до власної долі, краще за все випробуваногодосвідом біблійних персонажів; іншаріч, що більшість його амбіцій, через те, що щене витримала випробувань часом, виглядаєне більш переконливо, аніж дитячі малюночкина пофарбованих працівниками муніципалітетустінах.Це та інше, врешті, не входило в зону інтересівОлександра Ройтбурда, котрий несподівано,чи, навпаки, планомірно досяг у цьому цикліробіт дуже своєрідної, і, тим не менше, цілкомочевидної гармонійності задуму та результату.Поєднання приватного переосмислення класикита сучасності виглядає не стільки дотепнимжартом, в обгортку котрого сучасний229