Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОабсолютизму може бути тією філософськоюплатформою, яке здатне об’єднати усе розмаїттянесхожих між собою проявів сучасногомистецтва.Обираючи спосіб мислення як найбільшприйнятний у нинішній історичній ситуації,впевнимося у правильності свого виборуз іншого боку. Розглянемо, на чому базуєтьсятеорія соцреалізму і чому вона неприйнятнау якості теорії сучасного мистецтва. Основоюрадянського образотворчого мистецтвабула теорія відображення, згідно з якою відображення(основне поняття матеріалістичноїтеорії пізнання) є загальною якістю матерії,яка полягає у відтворенні особливостей відтворюваногооб’єкта чи процесу. Оскільки,згідно з теорією, існує єдина (абсолютна)об’єктивна реальність, остільки існує лишеєдиний спосіб її відтворення, а саме, реалістичний:«Немає двох начал у людськійсвідомості, начало її одне — відображенняоб’єктивної реальності. І це начало не "обумовлене"суб’єктом…» [5].Таке зображення, правдиве, як воно є,за М. Ліфшицем, виникає на сітківці людськогоока. Апологет соцреалізму вважає,що саме таке зображення повинен малюватихудожник, а якщо він робить інакше — то вжевикривлення, сон, міф, фантазія, гра, знущаннянад образом тощо.Але ж чи існує насправді зображення,правдиве, як воно є? Навіть на етапі простогобачення, зору, не можна ствердно відповістина це запитання. Як відомо, ретинальне зображенняаналізує мозок, щоб людина за допомогоюзображення могла зорієнтуватися у просторі,від якого воно спроектувалось. Тобтозображення саме по собі не має властивостейсуто реалістичних або ж абстрактних чище яких, поки людина не проаналізує, як самеінтерпретувати дане зображення. Відображенняна сітківці ока об’єкта реальності не даєйого абсолютно повного візуального опису,потребуючи додаткової інформації й зусиль2009, випуск шостийдля аналізу (навіть на цьому етапі слід відмовитисьвід абсолюту). На користь такої думкисвідчать, зокрема, дослідження американськоїпсихологічної школи, започаткованоїРудольфом Арнхеймом, по вивченню закономірностейсприйняття: «Людське око бачитьспоруду, проте, бути баченим ще не означає,що подоба баченого є свідомо оформленоюдля того, щоб її осягнути розумом» [6].Так, приміром, люди з деяких диких племен,яким показували їхні фотографії, не моглипобачити на них своє відображення, аджепобачити — це перш за все проаналізувати.Що вже й говорити про те, наскількиможуть бути різноманітними зображення,створені уявою художника, навіть М. Ліфщицвизнає:«Помітна різниця між людьми виникаєв процесі інтерпретації того, що бачить людськеоко. Хоча домішок свідомого елементуможливий на дуже ранньому ступені сприйняттята проявляється часто у несвідомійформі, її слід відрізняти від зору у власномурозумінні слова — природного процесу,що лежить у його основі. Але різниця міжлюдьми стає особливо ясною, коли мова йдепро вираження й передачу нашої картинисвіту за допомогою різноманітних засобів,пов’язаних з особливими історичними та особистимиумовами… Так, імпресіоністи, починаючиз семидесятих років минулого століття,перейшли до «світлої палітри» на відмінувід академічних і салонних живописців, якіписали темно…» [7].Також немає нічого дивного і в тому,що на якомусь відрізку часу художники сповідувалиреалізм, проте якраз із цим М. Ліфщицпогодитись не може. Його обурює те,що реалізм можна представити лише як одинз численних напрямків у мистецтві, а не«корінною ознакою всякого істинного художника»[8]. Він представляє навіть історію світовогомистецтва як еволюцію реалізму (навершині якої, звісна річ, височить соціаліс-106