Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Зворотній бік артуОлег Сидор-ГібелиндаМоя розповідь (доповідь, роздум?) про критику.Художню критику, яку ніхто не любить.Художники передусім — навіть коли критикадо них прихильна вельми. А коли мовчать —ображаються. Та варто кинутися їм «на допомогу»,наслідком своєї «доброти» стає, в кращомувипадку, зневажлива поблажливість. (Винятківне рахую, на те вони й винятки). Мовляв, стараєшся,тобі воно й більше треба…Звісно, можна було би, як щитом, прикритисяафористичною фразою з Гройса на взір: «художнякритика давно вже перетворилася на самостійнемистецтво, яке, оперуючи мовними засобами,так само свавільно обходиться з образотворчимиматеріалами, які є в її вжитку, як це здавна прийнятов мистецтві кіно чи дизайну» [1]. Десь перетворилася,а в нас поки що ні. На жаль!А вихід з тупикової ситуації міг би бутиу кардинальній відмові од месіанства — якоговласне мистецтво вже позбулося. (Ілюзія! —та не збиватемося з теми). Сам наш мовний дискурс,густо насичений поетичними тропами,провокує піднесений тон оповіді, який нагадуєпросторікування гуру. Що не гуру, зрозуміло, бонемає необхідної на те легітимації… якій перешкоджаютьхудожники, найбільш, здавалося б,зацікавлені у критиках.Усі проблеми зникнуть, коли ми розглядатимемокритику не як рупор істини, а як «паралельнуреальність», в якій діють закони, далеківід мистецьких — через те вона і не є «самостійниммистецтвом». Але й до науки поки щоне дотягує. Існування раз назавжди — принаймніна досить тривалий термін — критеріївоцінки артефакту робить з неї бастарда «чистогознання». Останньому, втім, нема чого дертиноса: вже сьогодні твори Дарвіна читаютьсяяк алхімічні опуси. Рівень наукової автентичностіприблизно однаковий…Між тим, ніщо не читається з таким захопленням,як газетно-журнальні рецензії минулихліт. Ієрогліфи міцно забутих прізвищ колишніхкорифеїв, химерні назви колись прославленихполотен, не завжди висвітлені в примітках, натякина відсутнє, підморгування в бік неіснуючого,спирання на зникле, втонуле в летейськихводах. Зазвичай — гумор нетутешнього ґатунку;візерунки екзотичних, як на сьогодні, упереджень;вільне цитування латиною, не кажучи пронімецько-французький. Краса!Вчора, позавчора — вишкрібки пресовогопроцесу. Сьогодні — об’єкт естетичного замилування,водночас — щирий зріз епохи (хтосьнавіть казав, у 18-му столітті: «десята муза» [2]).Документ і артефакт в одному лиці. Незнаннякультурного контексту — який ще тільки требавідновлювати, спираючись на такий строкатийматеріал — звільняє останній від небажаних7