Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Польща, Ізраїль, Україна: прогулянки виставкамистроения превращаются в геометрическийорнамент. Карты объединили ракурсавангардных поисков начала ХХ в. с ракурсомглобализации, представленным возможностямиGoogle-map. Живопись, коллажи, лайтбоксыи настенные ассамбляжи в дискуссиио публичном пространстве говорили о проблемемира в его нерасчлененной целостности».Концепція виставки Олени Морандо «Стамбул,місто самотності» («Сові-арт», осінь2009) продумана в якості нарисів мандрівника.У порівнянні з минулорічною виставкою фотографа,ця виставка значно менш життєрадіснаі не так переймається тим, щоб «сделать зрителюкрасиво»; фотографії 2009 року відрізняє такожприскіпливіша увага до композиційної побудови.Зосередженість та абсолютна адекватністьтворів програмній назві справляють враження,рівне серйозній розмові на якусь виключно важливутему, — наприклад, про необхідність самотностів якості важливого компонента художньоїпрактики, чи про те, як в цьому місті в дійсностірідко відбуваються виставки професійної фотографії;про все потроху.Кураторський проект Павла Гудімова«Міні-мистецтво» (Я-галерея, листопад 2009року) — один з дуже вдалих прикладів експериментальнихвиставок, побудованих на спільностіне тем чи технік, але формату творів.На користь різноманітності експозиції довелосьпоступитись філософською складовою концепції,що, проте, дало чудові результати, — аджецілісність вражень від групової виставки —мета у більшості випалків недосяжна навіть длядуже досвідчених кураторів.На виставці представлені твори як ужедосить широко відомих митців, котрі давноспівпрацюють з «Я-галереєю», — від А. Кахідзета А. Волокітіна — до художників-початківців,а також почасти забутих імен, твори котрих дійснозаслуговують на увагу.Виставки Вінні Реунова (листопад 2009)та Роберта Саллера (жовтень 2009) в «КарасьГалерея» осмислюють традиційну тематикуБогдана Пінчевськаcontemporary-art в процесі винесення традиційнихгероїв з об’єму медіа до двовимірногоживописного простору. Обидва художникирозмірковують з глядачем на тему ролі глянцевихвидань та аналогічних за форматом телешоу,змушуючи переосмислювати серйозністьставлення до того, що нав’язливо претендуєна складову не тільки візуального ряду перехожого/читача/телеглядача,але й на те, що колисьназивалось «духовним світом людини». А щообидва художники, по-перше, в значній міріуособлюють українське актуальне мистецтво,а по-друге, експонували ці цикли в межах«Арт-Києва», то можна зробити навіть і такийвисновок, що вони обидва навряд чи надовгозалишаться у цій країні, позаяк працюютьза здобуття дещо просторішого, принаймнів концептуальному сенсі, арт-простору.Живопис Анни Гідори (Галерея «Триптих»,листопад 2009), на мою думку, адресовананасамперед тим, хто розуміє під визначенняммистецтво перш за все і тільки мистецтвоживопису. Витончений колорит узагальненихформ, як і раніше, забирає глядача до почастивигаданих безлюдних краєвидів з маленькимибудинками, схожими на храми, та храмами,подібними на маленькі будинки. ЖивописАнни — концептуально позачасове мистецтво;і ті глядачі, котрим близькі категорії такогоґатунку, давно слідкують за всіма її виставками.Виставка Олексія Аполлонова «Інфанта»(квітень 2009 року, галерея «Ателье Карася»)свідчить про те, що геніальні київські пейзажімитця залишились у минулому, наразі поступившисьмісцем цілковито новій хвилі. У 2009році — пірамідальним, трапецевидним, яскравим,майже пістрявим асоціаціям, безпосередньо,чи опосередковано пов’язаних з образом«Інфанти Маргарити» Дієго Веласкеса. Одназ ключових картин всіх без виключення київськихколекцій, принаймні другої половини ХХстоліття, інфанта у живописному циклі цьогохудожника перетворюється з цілком конкретноїдівчинки, чи, скажімо, історичної особи317