Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОчістю, структурою, силою. Мистецтво завждизнаходиться в певній соціальній ситуації, воновкорінене в соціальні структури і опосередкованедіяльністю конкретних соціальних інститутів— академія мистецтва, освітні установи,ринок («фалічних» у своїй основі, або подібнихдо міфів про божественного творця і т. ін.).З цього короткого огляду зрозуміло, що слово«жіночий» провокує радше негативні конотації,або ж, в кращому випадку, виявляєтьсяпорожнім означуваним — термін «жіноче мистецтво»,не роз’яснене концептуально, визначаєтьсячерез апеляцію до «справжнього»мистецтва, яке імпліцитно мислиться в якості«чоловічого». Причому, судячи з усього, ця думкаподіляється і жінками-мисткинями.Під створенням феміністичного мистецтва,згідно «обслуговуючим» його критикам, ми маємона увазі як створення нових цінностей, такі становлення нової свідомості; тому це не лишехудожня, а й соціальна акція. Намагаючисьвизначити, в чому ж, власне, полягає специфікафеміністичного мистецтва, багато теоретиківвважають, що дуже важко визначити це мистецтвочерез його стилістичні особливості: йдетьсяпро наявності в акті створення і в самомутворі відношення рефлексії до патріархальниххудожніх практик, про присутність і вираженняфеміністичної ідеї в сучасному мистецтві.Особливо цікавим предметом аналізує репрезентація жіночої тілесності як в «феміністичному»мистецтві, так і в жіночому: на відмінувід еротизованого, «прекрасного» жіночоготіла, що несе візуальне задоволення «вуаєристу»(саме у такому аспекті жіноча тілесністьбула представлена в класичному мистецтві,інші ж форми тілесного відчуття були фактичновиключені), в феміністичному мистецтві реалізуєтьсяпрагнення де-колонізації, де-еротизаціїі навіть де-эстетизації жіночого тіла — звідситеми болю, фертильної функціональності жіночоготіла і таке інше, тобто спроби представитипроблему жіночої тілесності з абсолютно іншомуракурсі.2009, випуск шостийІнша польська мисткиня, Богна Бурська,працюючи з кров’ю у своїх роботах, також частозвертається до проблематики тілесності, де тіловиступає одночасно носієм вітальності та смерті.Переповнені насильством ЗМІ виробили свійвласний брутальний естетичний стиль; вонизомбували глядачів щодо безперебійного прийомуцієї «нової нормальності». Проекти Богнипрагнуть пробудити від цієї летаргії за допомогоюподвійної маніпуляції: як через медіа, такі через мистецтво. Мішель Фуко в роботі «Щодотрансгресії» писав: «І в просторі, що його задаєнаша культура, трансгресія вказує нашим жестамта нашій мові не лише на єдиний шлях, знаходженнясвятого в його безпосередньому змісті,а й шлях його відтворення в порожній йогоформі, у величній цією порожнечею відсутності»[19, 114]. Жорж Батай вважав: «Смерть Бога,позбавивши наше існування краю безмежного,веде до такого досвіду, де вже ніщо не може сповіщатипро ясність буття, а отже до досвіду внутрішньогоі суверенного» [20, 115].Для художника, на відміну від філософа,значення має не тільки ментальне осягненняфеномену подолання заборон, а й сам досвідтрансгресії — досвід плотський і завжди дужеособистий. Так автор цього допису у проекті«Генезис» протягом 2004–2008 років, звертаючисьдо природи репродуктивної системи,розробляє тему генофонду нації через народження,а також пов’язаних з ним комплексомпроблем: це сурогатне материнство, маніпуляції,що поступово все більше руйнують кордониміж штучним і справжнім, природнімі сконструйованим; це державна політика, що,за висловом М. Фуко, визначається сьогодніздатністю «примусити жити і дозволити померти»,і все більше набуває ознак саме «біовлади»[21,], забезпечуючи виживання людськомуроду, масі, не бачачи, не помічаючи і не чуючиокрему особу.Інсталяція «Початок/Origin» працює в якостімоніторингу народжуваності в реальномучасі і демонструє відеопроекцію на повітря-48