Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Пластичні парадигми духовних сходжень Ю. Миськаталанту його батька. Тож так само, як колисьстилістика Баугаузу, Юркова концепція творчостіеволюціонувала від виробничої естетики.Випускник ЛДІПДМ (тепер ЛНАМ) тривалийчас працював з металом, засвоючи секрети майстерногопідкорення матеріалу авторській ідеї.Але високофахова родинна культура розумінняі володіння зображувальними особливостямим’яких і твердих матеріалів на генетичному рівнімислення сприяла знаходженню Юрком синтетичногоfusion-формовислову. Завдяки цьомуабстрактність його творчих екзерсисів не сповзаєна мілину беззмістовного знаку, а класичнийверизм реалістичного портрету чи композиціїзбагачується красою ретельно відібранихузагальнень, що іноді утворюють додатковувласну мелодію просторових гармоній. Особливояскраво такий синтетизм бачення проглядаєв жіночих торсах, — це, наприклад, скульптура«Ніч» (2006), де увага до низки анатомічноакцентованих нюансів не сприймається в якостінатуралістичної недоречності через толерантноузагальнений абрис фігури і фактурнопластичнуцілісність форми. Прийом, відомийще митцям первісних часів, досить тяжко,на превеликий жаль, опановують сучасні українськіскульптори, котрим бракує внутрішньоїкультури, і заважає прорватися з рівня брудноїеротики у царину високого мистецтва. Миськож це робить не примусово, легко і аристократично.Іноді його абстрактні арабески в алюзіяхапелюють до світових зразків формовислову,де східні традиції, зокрема японський стиль«вабі», грають не останню роль, дозволяючидоповнювати лаконічність форм глибиною роздумівна важливі філософськи теми. Так, композиція«Порив» (2005) має широкі асоціації,в тому числі з поширеною літературною метафороюромантичного вітрила серед розбурханиххвиль людських бажань і сподівань, де самакольорова текстура мармуру естетично збагачуєобраз, насичуючи його емоційно і змістовно,заряджаючи глядачів оптимістичною енергієюдосягнень і перемог.Марина ПротасЮ. Мисько. «Портрет Степана Кищака». 2004. Гіпс тон.Загально-гуманістичний сенс алегоричноїкомпозиції Миська «Світанок» (2002) такожвигідно вирізняє її серед незліченного масивукон’юнктурних торсів багатьох українськихмитців. Концепція цього твору переростаєформат суто антропно-темпоральних роздумів,захоплюючи кола більш фундаментальнихпарадигм, де сучасника бентежать складнощістановлення української державності і культури,які досі намагаються позбутися нічних страхітьминулого і остаточно пробудитися до реа-Мирон Амбіцький та Орест Мисько 2003 р.249