Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОтинна композиція симфонії всередині функціональнопоєднує усі розділи традиційногосимфонічного циклу. Коло проблематики твору— авторське бачення конфлікту піднесеногоі брутального, минущого і вічного. Концепційністьзадуму спонукала композитора обратиінтерпретацію симфонії як інструментальноїдрами, в якій у непримириме протиборствовступають образи мрій, людського творення,з однієї сторони, та їх руйнування невблаганнимчасом — з іншої.У першому розділі симфонії, що репрезентуєсферу лірико-романтичних образівта асоціюється з музичними уявленнями промрії, оркестрова фактура обмежується струннимквінтетом і вкрапленням фортепіаннихарпеджіо, що традиційно пов’язані з лірикоромантичноюобразністю.Різке приєднання інших оркестрових групна початку другого розділу (ц. 3–7) кардинальноміняє настрій твору появою тематичнихутворень, що втілюють ідею деструкції, брутальноговтручання у світ романтичних мрій.Це — конфліктна сфера образів, яка стрімкорозгортається єдиною драматургічною лінієюі призводить до появи теми, що символізуєруйнівний плин часу. Фактура розділу не тількизбільшується кількісно, але й змінюєтьсяякісно: в ній переважають акцентовані дисонуючіакорди, ламані скерцозні звороти, гротескні«кривляння» фортепіано, різноманітніполіфонічні прийоми. Увесь цей розвиток підводитьдо епізоду, що символізує руйнуваннямрій (ц. 6). Таким чином, симфонічний конфліктпредставлено, з однієї сторони, образамимрій і сподівань, творення, та з іншої сторони— образами деструкції.Після генеральної паузи слухач очікує йогоподальшого розгортання, безпосередньогозіткнення сторін. Проте композитор руйнуєзакріплений стереотип сприйняття експозицієюнової теми — на тлі арпеджіо у партії фортепіаноз’являється поліфонічний дует флейтиі кларнета, причому інтонаційна побудова2009, випуск шостийголосів має спільну основу (у розгортанні діалогуприсутні ознаки видозміненої імітаційноїполіфонії). Фортепіанний фон побудованийна елементах з першого розділу, його ж тематичніутворення у партії струнних повертаютьслухача до лірико-романтичних образів. Надалітема переходить у партію струнних, набуваючирис ліричної сповідальності.Струнний квінтет у симфонії асоціюєтьсяіз авторським, індивідуальним началом,тому появу теми у звучанні скрипок та альтівможна сприймати авторською сповіддю, власнимпоглядом на плин невблаганного часу.Слід одразу наголосити на її оптимістичномузабарвленні, що спрямовує концептуальнийрозвиток симфонії у русло ствердження вірив життєдайність прекрасного.Безпосередній конфліктний розвиток розпочинаєтьсяу третьому розділі (ц. 8) та утворюєєдину лінію динамічного розгортання.Поліфонічним розгортанням охопленіусі тематичні утворення симфонії, включноз темою авторської сповіді, що у тихій звучностіз’являється у партії фортепіано (ц. 11) і динамічноукріплюючись, призводить до генеральноїкульмінації (ц. 12).У четвертому розділі симфонії настає заспокоєнняі повернення початкових ліричних тем,які остаточно стверджують особистісний тонвисловлювання симфонії та її неоромантичнеспрямування.Водночас, було б несправедливо звужуватиконцепцію творчості Є. Петриченка виключнодо меж неоромантизму. Неоромантичні тенденціїу сучасній музиці викликані до життязближенням ціннісно-орієнтаційних резонансівдвох епох, а тому їх поява є типовою длятворчості багатьох митців. Можна погодитисьз думкою Є. Шевлякова про те, що спроба морфологічноговідокремлення неоромантичноїтенденції у музиці другої половини ХХ —початку ХХІ ст. у вигляді самостійного стильовогонапрямку немає перспективи. «Неоромантизмсьогодні — це скоріш важлива,352