Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОта Караваджо розташовано п’ять століть історіїєвропейського мистецтва. Її можна сприйматив якості вдалої побудови діалогу культурта субкультур, — цитування творів західноєвропейського,зокрема, італійського живопису,опосередковано, через музейні колекціїта підручники з мистецтва пов’язаного з українськимхудожнім процесом, а також вписаногов контекст «вуличного мистецтва». Врешті,цю виставку можна розуміти в якості черговогопереосмислення біблійної теми, котрау будь-якій формі присутні в творчості далеконе кожного сучасного, тим більше — вписаногов український культурний контекст, митця.«Ройтбурд vs Караваджо» складаєтьсяз дев’яти монументальних полотен прямокутноїформи, видовжених по горизонталі.Замість назв вони мають порядкові номери:«Опус 1», «Опус 2», і так далі. На кожномуз них поєднано стилізовані, переказані мовоювпізнаваного, суто ройтбурдівського живописузображення образів класичних полотенКараваджо, — переважно героїв різноманітнихбіблійних історій, з малюнками, що їх можнапобачити, наприклад, на стінах в якості імпровізаційнихвправ граффітістів, чи в помальованихпідручниках підлітків. Поєднаннякласичних сюжетів, — а художник у цій серіїзображає на одному полотні героїв цілковиторізних сюжетів класика, як ось, скажімо,Соломію з головою Іоанна, образ з «Страстейпо Матфію» та фігуру з сюжету про апостолаПетра, — з легковажними кривульками вуличногочи дитячого мистецтва, вільного від всіхі всяких класичних норм можна сприйматив якості продовження однієї з думок митця,що її чудово прокоментував мистецтвознавецьМихайло Рашковецький ще у 1999 році: «СамРойтбурд чудово усвідомлює несумісністьстихійного індивідуалізму ренесансного типуз об’єктивними тенденціями сучасної культури,які я називаю мереживними, а УмбертоЕко вже давно охарактеризував як «новесередньовіччя» [8].2009, випуск шостийУсвідомлення культурної несумісності інодідає кращі підстави для діалогу, аніж ідеальневзаєморозуміння, адже логічним наслідкомостаннього є радше мовчання. До побудовитакого діалогу добре пристосовані всі приступніметодології актуального мистецтва, — вільнаімпровізація цитатами, іронічність, бурлескнааналітичність цілковито відстороненого,проте гранично уважного погляду, неодноразовоописані теоретиками мистецтва, тощо,ідеально придатні для переосмислення будьякихпроцесів, дотичних до поєднання непоєднувального,класичного спадку та сучасності.Але мистецтво не має меж, чи повсякчаснагадує про їх умовність, стверджуючи певнітези виключно для того, щоб якомога швидшеспростувати їх щойно винайденими власнимиж аргументами. Тому біблійна тема в актуальномумистецтві загалом є, скажімо, закономірною,навіть очікуваною несподіванкою,а у творчості Олександра Ройтбурда — логічнимпродовженням одного з магістральних їїнапрямків. Сучасне мистецтво без запозиченихі переосмислених цитат з творів попередниківнеможлива, так само, як мистецтвознавчийтекст, позбавлений посилань на творимаститих майстрів мистецтвознавчої, а кращефілософської думки.Іронія — перша і найголовніша з вимогдо творчості актуального художника; зрештою,завдяки саме цій дефініції глядач має змогувідрізнити актуальне мистецтво від будь-якоїіншої його, мистецтва, форми. Другою особливістю,— в цій цілковито умовній систематизації,створеній персонально для проясненнямети даної статті, — є здатність вільноговорити на будь-які серйозні теми, поєднуючиіронію та пафос у пропорціях, абсолютнонеможливих у творах, скажімо, fine art’у,побудованого цілковито на акцентуванні приємних,заспокійливих чи, принаймні, не надтомонументальних рис дійсності. Іронія, дотичнадо будь-якої серйозної, як ось, наприклад,біблійної теми, негайно перетворює об’єкт226