Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОтвори з експозиції Одеського музею складалиперші, і, ймовірно, найяскравіші художні враженнямитця. Врешті, всі ми є сумою враженьвласного минулого, котре в достатній міріпостачає нам що реальних, що символічнихспіврозмовників, вплив котрих, врешті, і формуєтой естетичний контекст, що ним обумовленоетику та естетику сьогодення. Байдуже,про що тут йдеться, — про діалоги, побудованіна абсолютній, попри час та простір, згоді, чинескінченні диспути, де плідний пошук істинивідбувається виключно завдяки загостреннюманери проголошення антитез. Важливо те,що відсутність такого діалогу гарантує відчуттявідсутності придатного художнього контексту,фатальність котрого унаочнює, наприклад,світла пляма на шпалерах у тому місці, депротягом кількох десятків років висів шедеврзахідноєвропейського живопису.Про те, що поєднання іронії, — в якостіневід’ємної складової творчості будь-якогосучасного художника, — з цілком серйозниминамірами може мати дещо несподівані наслідки,свідчить, зокрема, те, що першу роботу цьогоциклу було продано на лондонскому аукціоніPhillips de Pury & C за феноменальної дляукраїнського арт-ринку ціною [5].Іронічна назва виставки збиває, так бимовити, «високий градус» надто урочистогосприйняття, адже спершу вона звучитьв якості девізу принципової амбіційності,функція котрої у всі часи дорівнювала тим чиіншим формам виклику, і, зрештою, епатажу.Адже у регламентованому стереотипами світосприйняттісереднього глядача творчістьжодного сучасного художника апріорі не співвідноситьсяз історично визнаними величинами,просто тому, що твори, котрі витрималивипробування зміною мод різних епох, важкосприймаються в контексті діалогу з творамисучасника, котрий нічого подібного за бракомобставин досі не пережив, і ще невідомо,в який саме спосіб сприйматиметься згодом,через три-чотири століття.2009, випуск шостийЗазначена вище незалежність митця даєзмогу адресувати твори не стільки «широкимверствам населення», скільки тим особистостямта творам, діалог з котрими цікавий йомуособисто. Данина часу обмежена хіба задерикуватоюназвою, у самих творах, проте, цілковитозосереджуючись на речах, на перший поглядмало пов’язаних з питаннями актуальногомистецтва. Про це свідчить, зокрема, техніка,обрана митцем: живопис, певне, тільки в українськомумистецтві має легітимне місце середтехнік актуальних художників, у всіх іншихкраїнах його давно змінили більш динамічнізасоби передачі основної думки художника [6].Певні теми в актуальному мистецтві зрідказамовчуються, як не дивно, через вимогикон’юнктури, часто зайнятої питаннями, що їхне стільки цікаво чи необхідно, скільки моднопереосмислювати разом з «широкими верствамиглядачів». В певному сенсі, — і це правилодіє не тільки в актуальному живописі, але й,скажімо, в кінематографі — взагалі складаєтьсятаке враження, ніби право переосмислюватисуто класичні сюжети чи звертатись до позачасовихтем в мистецтві приступне виключно«живим класикам», до переліку котрих,на щастя, давно віднесено також і ОлександраРойтбурда. Чим це викликано, — тим, що правоговорити на ті теми, котрі тобі дійсно цікаві,у пострадянських країнах можна заробититільки після перенасичення бесідами на всіінші теми, котрі цікаві усім іншим, чи тому,що за неписаними законами переосмисленнякласики є найвищим щаблем в табелі тематиксучасного художника, — це тема для іншоїстатті. Тут я б воліла все-таки зосередитисьна місці релігійної тематики, котра так рідкозустрічається в актуальному мистецтві, бо вважаюїї, попри очевидну непопулярність, доситьважливою для сучасного глядача.Цикл «Ройтбурд vs Караваджо» [7] на профаномурівні можна сприймати в якості темиспадкоємництва поколінь у мистецтві, позаякміж живописом Олександра Ройтбурда224