Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВО2009, випуск шостийжиттєвих позицій, в тому числі і кар’єрних.В свою чергу, художня молодь маніфестуєдемонстративну відмову від «сутички за розподілдержавного ресурсу» (Микита Кадан,група «РЕП») і, відповідно, зняття із себе відповідальностіза нерозбірливу картину нашоїсьогоднішньої культури. Наочний розрив міжминулим і сьогоденням вкотре підкреслюєі небажання молодших авторів співвідноситизначення авторитету й взірця із фігурами старшогопокоління, які на їхню думку не актуальнів їхньому (молоді) реальному житті, практиці,через відсутність ознак легітимації в історіївітчизняного мистецтва. Внутрішня розкутість,відкритість і відвертість висловлювань,без церемоній з авторитетами, інстанціямисвідчить про небажання брати будь-яку відповідальністьза те, що їм передувало. А цев свою чергу інспірує неприйняття минулого,як необхідної частини досвіду. На такийстан речей, звичайно, впливають умонастрої,властиві теперішній перехідний ситуації постпостмодернізму.Англійський аналітик АланКірбі (Alan Kirby), наприклад, стверджує наявністьгрубого розриву, між людьми, що народилисядо і після 1980 року. Для останніх — більшвільних, самостійних, винахідливих, динамічних,незалежних, добре орієнтованих в новихтехнологіях і таких, що активно використовуютьїхні можливості у власній репрезентації,— постмодернізм сприймається як нудний,елітарний, надуманий, далекий монолог,що лише пригнічує й затискає їхню творчуособистість [3].Разом з тим, розповсюджені в місцевомуґрунті специфічні стратегії «непомічання»,гри в хованки, вислизання від конфліктів: відреальної напруги і зіткнення між генераціями,«конструктивно гострих» контактів, які були бнадзвичайно корисними для теперішньої українськоїнепроясненої культурної ситуації, лишебільше утруднюють інституалізацію актуальноїтворчості, а перед мистецтвознавцями вкотрепостає нелегке питання відтворення послідовностірозвитку сучасного мистецтва, чихоча б створення видимості хоч якоїсь єдностіарт-процесу.Також на сьогодні перед спеціалістами,що пишуть історію актуального вітчизняногомистецтва щораз постає складне питаннящодо ідентифікування і розгляду в перспективітворчості представників молодої генераціїтого, що стосується вибудовування їхньоївласної естетичної системи, особливостейхудожніх жестів і стратегій. Попри пафоснідекларації і заяви про наміри, продуктивнуактивність і всеприсутність у різних місцевихі глобальних експозиційних формах,молодь до цього часу так і не запропонувалавітчизняній арт-спільноті революційних відкриттіві інновацій, що історично закріпилиби їхні аналітичні пошуки у вітчизняній історіїмистецтва. Російський дослідник Є. Барабановсхильний пояснювати таку ситуаціювідсутністю достатньої мотивації і дорожнечеювикористання новітніх технологій, відсутністюпідтримки з боку арт-інституцій [ 4].Однак, на наш погляд, саме молоді представникиактуального мистецтва, як ніхто інший,прагнуть «подобатися» глядачеві, часто намагаютьсястворювати продукт зрозумілий, привабливийз комерційного погляду, уникаючишляху серйозного аналізу ситуації в суспільствіі перефокусування поглядів безпосередньона мистецтво.Втім, задля справедливості необхіднозазначити, що з історичної дистанції кожненаступне покоління сприймається попереднімяк більш прагматичне, таке, що нехтує набутимдосвідом, цінностями і сталими нормами попередників.У підтвердження цієї думки можемонавести хоча б фрагмент із знаменитого листаСократа: «Що ви думаєте про теперішнє покоління?Як вони вдягаються, як вони себе поводять,куди йде світ, що ж з ним стане?»Підсумовуючи наше дослідження, зазначимо,що сучасна українська арт-ситуація являєсобою складну і поліваріантну картину, яка74