Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОніці, яка здатна синтезувати будь-який звукі будь-яке зображення (їх повний синтез, втіленийв жанрі так званих «мультимедіа», щоімітує на новому рівні первинний синкретизм,з усіма його атрибутами: біфункціональністю,бісенсорністю, розмиванням кордонів міжмистецтвом та реальністю, в даному випадку— віртуальною)» [6].Не можна не підтримати такі розмірковуванняБ. Галєєва, бо вони цілком відбиваютьгенеральну лінію розвитку сучасного мистецтвазокрема і соціуму взагалі. В моїх дослідженняхє також розвідки на тему «мультимедізаціїкультури», що є відбиттям взаємопроникненняновітніх технологій і всього історичного доробкутрадиційних форм мистецтва [8].Вже зараз митцям, що активно працюютьу віртуальному просторі комп’ютерних технологій,зрозуміло, що для нової техніки не єпроблемою не тільки синтезування будь-якогозвуку чи зображення, але й будь-якої форми їхсполук.Таким чином, мультимедізація культуримовби імітує на новому, суто штучному рівні,первинний синкретизм, фольклорні формимистецтва (з якими його зближує бісенсорність,біфункціональність, ігровий характер інтерактивногорежиму, анонімність, оперуванняканонічними прийомами, неможливість «станкового»,завершеного і одноваріантного буття).При цьому комп’ютер виступає водночасі в якості інструмента (при чому і як аудіального,і візуального; він, як то кажуть, «і танцює,і співає»), і як віртуальний суб’єкт, і як віртуальнийоб’єкт, що формує в кінцевому випадкувіртуальну реальність, в яку занурюєтьсяреальний суб’єкт. Зрозуміло, як і в синкретичномумистецтві художні функції тісно пов’язаніне тільки з грою, але й з розмиванням у цьомувіртуальному та штучному середовищі.Це можна називати як завгодно — парадоксом,або діалектикою, але в підсумку ми можемобачити: система мистецтв, що розширюється,одночасно ніби «згортається», повертаючись2009, випуск шостийдо первинного синкретизму, але вже у «віртуальному»втіленні.Звісно, цей логічний процес розвитку мистецтва(і культури взагалі) не відміняє йоготрадиційні форми й види, але конвертує основніїх інтенції у новітні форми — так би мовити,візуалізує «платонівські ейдоси» в умовахсучасної культурної ситуації. Сучасний митецьмає право використовувати всі прийоми й засоби,напрацьовані історією розвитку мистецтвав усьому їх розмаїтті, але навіть із застосуваннямкомп’ютерних технологій він ні в якомуне замінить і не «покриє» решту традиційнихйого видів і жанрів.Виходячи з цих міркувань, можна бути впевненимв тому, що функції відбиття дійсностів мистецтві зберігаються навіть в комп’ютернуепоху, хоча і здійснюватимуться вони задопомогою штучного (синтезованого) звукута зображення.Як стверджує автор ПСМ, «Всесвіт мистецтварозширюється, але при цьому не розсипаєтьсяна безпритульні й ізольованіхудожні акції, бо зберігає свою цілісність їхсистемна множина, що росте, перш за все зарахунок взаємодії один з одним (цілісність,що відбиває цілісність самої людини і світу).І основний висновок — в цьому кількісномузростанні системи, що забезпечуються зарахунок комп’ютерів, можливо, міститьсяєдино достовірний показник прогресу у мистецтві.Бо розширюється контингент тих, хтоможе випробувати і проявити себе в художнійтворчості, маючи можливість реалізуватисвій незапитаний творчий потенціал, залучаючись,поряд із старими, до будь-якого новогодоступного мистецтва — кіно, телебачення,світломузики, відеоарту, комп’ютерноїта лазерної графіки» [7].Сучасні митці намагаються говорити новоюмовою, використовуючи новий інструментарій,що народився в процесі розвитку єдиної культури,єдиної цивілізації, яка формує діалектичнуєдність процесів становлення естетич-184