Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОвони симптоматизують епоху, — епоху, котраз’явилась на зміну попередньої, не такої вжей далекої, коли акт привселюдного читанняТори в оригіналі чи, скажімо, спроба перехреститисьна баню дзвіниці були, з точки зорусуспільної моралі, такими ж небезпечнимидля кар’єри, чи, щонайменше — для взаєморозумінняз оточенням, як і зізнання у негідному,з точки зору панівної нації, написі у п’ятій графіпаспорту чи, скажімо, в тому, що ти більшевіриш в Бога, аніж в світле майбутнє, обіцянеактуальною політичною партією. Сенс Торита дзвіниця церкви тут залишаються за межамикомпозиції, і, можливо, у сприйнятті художникадорівнюють тільки пам’ятникам культури.Дійсно, перша — це пам’ятник релігійноїдумки, друга — пам’ятка архітектури, їх немаєв кадрі, де натомість розмістились образи,марковані дрес-кодом певних типів мислення,сформованих довготривалим спілкуваннямсуспільства з пам’ятками того чи іншого типу.У циклі «Майстер чоловічих та жіночихнапівфігур» недарма відсутній властивийхудожнику сюрреалістичний ракурс: відстороненість,відчуженість погляду митця, скерованогона «провідні типи» сучасників, надаєузагальненим образам такої метафоричної, банавіть містичної значущості, з котрою можене впоратись жоден інший художній прийом,включно з поєднанням непоєднувальних елементів,властивих зазвичай вишуканому ройтбурдівськомусюрреалізму.Використання релігійних аксесуарів, —наприклад, зображення менори у творі «Балв Фолі-Бержер» [3] — виступає в якості сюрреалістичногозасобу посилення відчуття безпідставності,ефекту абсурдності композиції.Розташування менори, по діагоналі підвішеноїв повітрі, більшої за розміром від силуетів двохжінок, поряд з китайською вазою та двомагігантськими кониками, позбавляють глядачавід будь-яких шансів на лінійне сприйняттятвору, застраховують його від будь-якогопафосу, більш доречного у спогляданні творів2009, випуск шостийсакрального мистецтва. Блокуючи перебільшенусерйозність сприйняття у творах такоготипу, художник між тим водночас також припиняєдискомфортне відчуття існування в світі,де розмова щодо хорошого апетиту, — половинанапівфігур в серії «Майстер чоловічихта жіночих напівфігур» з апетитом щось їсть,— на якісному рівні давно підмінила будь-якітеми з асортименту так званого духовногожиття, і, отже, зображення релігійних аксесуарівуже неприпустимі.Важко сказати, про що йтиметься далі, чине є зображений художником період тількиперехідною ланкою до інакших часів, котрі,наприклад, не даватимуть змоги нікому з насприховати власне віросповідання в такомусамому наказовому способі, в котрий ранішев ньому не можна було зізнаватись, чив котрих, навпаки, будь-яка релігійна символікаостаточно перетвориться на другорядніознаки соціального статусу мешканця тієї чиіншої країни. Важливо те, що художник майжев кожній серії своїх творів знаходить місцесакральній символіці, — байдуже, в іронічномучи відстороненому ключі, — вмонтовуючиїї в якості невід’ємної складової не такого вжей довільного загалом кола символіки українськогоcontemporary art.Легітимність присутності біблійнихмотивів у сучасному мистецтві: «Ройтбурдvs Караваджо». Власне, стаття виникла здебільшогопід впливом циклу творів художника«Ройтбурд vs Караваждо»: однойменнавиставка тривала у квітні-травні 2010 рокуу київській галереї «Колекція». Слід сказатикілька слів про цей цикл творів. Перша картинау цьому циклі виникла, якщо не помиляюсь,кілька років тому, в якості реакціїхудожника на газетну новину про те, що твірМікеланджело Мерізі да Караваджо «ВзяттяХриста під варту, або Поцілунок Іуди» викраденоз Одеського музею західного й східногомистецтва [4]. Розпачливість теми зрозуміла:Олександр Ройтбурд — одесит, тому, ймовірно,222