Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

СУЧАСНЕ МИСТЕЦТВОгаючись надати форми парадоксу, використатинетрадиційну для історії мистецтв мову.В постмодерністській ретроспективі класичнемистецтво спирається на метафізику«наявності» або «присутності», у той часяк некласичне демонструє зміну аксіологічнихпріоритетів: семантично навантаженим виявляєтьсяу системі відліку не дане («присутнє»або «наявне»), але, навпаки, — відсутнє.У сучасному технізованому світі самадійсність є далекою від «серединного станубуття», на основі якого виникає класика,«труднощі, пов’язані зі складністюбезпосередньо-чуттєвого вираження смислуруйнуюче діють на мистецтво» [4, 321]. Все важчестає в умовах дискретного сприйняття фрагментарногосвіту «розпаковувати видимості»(С. Кубанов). Усічена свідомість будує відповіднуцивілізацію, де не залишається місця ціліснійлюдині. Г. Зедльмайр вважає, що «усюдичастини стають важливіші за ціле, периферія— важливішою за центр» [4, 158].Сьогодні мова фото, кіно, телебачення,сновидінь, зображувального мистецтва розглядаєтьсяу контексті антропологічної проблематики.Монтаж виступає не просто кінематографічнимметодом, а як історична формав цілому. Аналіз кіномистецтва дає можливістьспостерігати зосередження уваги на маргінальнихаспектах зображення (punctum, в термінологіїР. Барта). Ствердженню свободи глядачапротилежним є уявлення про його принциповупасивність (О. Аронсон). Глядач формуєтьсяв акті перегляду як колективний суб’єкт сприйняття.Комунікативне значення кінематографаі полягає в формуванні такого колективногосуб’єкта під впливом неміметичних параметрівкінозображення. Подібні суперечливі поглядисвідчать про невизначеність суб’єкта візуальноантропологічногопроцесу та культуротворчоїролі цифрових технологій.Найбільш вагомим результатом виникненнявіртуального простору стає те, що починаєзмінюватися сама траєкторія моделювання, яке2009, випуск шостийвідбувається не поетапно, аналітично, від прологудо епілогу, а синтетично, починаючи одразуз кінця, результату, тобто зникає уява як процесмоделювання результату. Зв’язок з результатому становленні стає неважливим. Адаптаціясприйняття до «нового натуралізму» поставангардувикликає ризик екстенсивного розвиткуестетичної свідомості, незатребуваність асоціативності,метафоричності, емоційної пам’яті,зниження інтегративної функції зору. Природарепрезентацій, наприклад, в жанрі анімаціїпов’язані з соціокультурними особливостямисуспільства, специфікою його потреби у томуабо іншому герої. Образи анімації виявляютьсясамодостатніми і виступають як симулякри.На думку Ю. Легенького, реальність virtusє більшою мірою реальністю міметичною, тому«феномен тотального міметизму поєднує світvirtus і з міфом, і з «безсвідомою» машиною,яка потребує автоматизму реакції» [5, 162],що дозволяє досліднику окреслити її як «грув натуралізм».Дихотомія «рух — спокій» є глибинноюбінарною опозицією, на основі якої формуєтьсяобраз у таких культурних модусах сприйняттясвіту, як просторових (живопис, графіка,фреска тощо) і часових мистецтвах (кіно, ТБ,відео тощо). В світі virtus рушійними є обидвісистеми. Ми бачимо, що «фактично глибиннадихотомія «рух — спокій» лише модифікується,трансформується за домінантою руху, а не спокою,як це було раніше», — зазначає Ю. Легенький[5, 159].У сучасних динамічних енвайронментахглядач сам вибирає парадигму сприйняттяі діє у відповідності з нею. Нерозривністьпсихіки з оточуючим середовищем є основою«тотемної свідомості» (Т. Орлова). Для людини«тотемного мислення» простір виступаєяк активне середовище, що передбачає перетворення.Відбувається розчинення людиниу реальності без перекодування на високуабстракцію, «на реципієнта впливаютьвиключно соматичні енергії (візуальні, аудіо,302