Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Відео-артГліб ВишеславськийМ. Кульчицький, В. Чекорський. Вона причинна від театру. 1995В. Машницький, М. Афанасьєв, С. Волязловський. 100 улюблених пісень. 2006повинно бути реалізоване в повсякденності,а не існувати в якості спеціалізованої формидіяльності [10].Таким чином, відео-арт був для митців1960-х років мовою, опозиційною до політики,до буржуазного суспільства, до логоцентризму,до авторського дискурсу, до суб’єкт-об’єктнихвідносин в сприйнятті мистецького твору. Вонинамагалися стверджувати колективну творчість,яка має поширюватися завдяки сучаснимтехнологіям ЗМІ та протидіяти масовійкультурі.Підхід до вирішення проблеми присутностіавтора у власному творі суттєво відрізняєвідео-арт 1960-х — початку 1970-х від більшостізразків сучасного відео та, власне, українськоговідео-арту, — оскільки останній почав розвиватисьта поширюватись тільки з 1990-х.На сучасний відео-арт суттєво вплинулазовсім інша тенденція, котра існувала у французькомукіно. Редакцією часопису «Кайє десінема» в 1960-х — на початку 1970-х підтримуваласьконцепція персоналізму. Авторикритикували кіно голлівудського стандартизованоговиробництва та тоталітарного псевдоколективістськогозамовлення, бо і там, і тамне залишалося місця індивідуальній творчості.Французький персоналізм Андре Базенанаголошував, що авторський твір створюєтьсяособистістю автора і цінний власною духовноюунікальністю. Ж. Марітен у книзі «Відповідальністьмитця» (1957 р.) не відокремлюємистецтво від автора, пов’язує конкретнийтвір з унікальністю творчого процесу індивіда.Французький персоналізм мав зв’язок з новоєвропейськимуявленням про автора як абсолютногосуб’єкта мистецького процесу — поглядом,котрий сформувався іще в епоху романтизму.«Генерація А. Базена — особливо редакція,автори й симпатики часопису «Кайє де синема»— оголосили справжню світоглядну війну… знеособленню у всіх його формах (від застандартизованоїпоетики режисерів — метрівстаршого покоління до диктатури продюсера),війну, яка продовжувалася понад п’ятнадцятьроків, до середини 60-х, коли редакцією раптовозаволоділа новолівацька міфологія… Алесаме в цьому середовищі було знайдено словосполучення«авторське кіно», пізніше підхопленеанглійським кіночасописом «Мувіс»і американським «Фільм Калчер», — словосполучення,котре стало чи не найголовнішимпаролем не лише тієї генерації, а й цілогокінематографічного всесвіту середини 50-х —середини 60-х…» [11].Теорія персоналістського авторського кінонадихала діячів кіно французької Нової хвилі.Цим терміном журналістка Франсуаза Жирупозначила коло режисерів, що дебютувалиу 1957–1958. В їхній творчості відчувалосьнегативне ставлення до традиційних буржуазнихцінностей моралі. Їм протиставлявся63